Рад?оприймач. 50-? роки ХХ ст.
Наст?льний ламповий рад?оприймач, 1961
Сучасний приймач для рад?озв'язку
Рад?оприйма?ч
[1]
?
пристр?й
, призначений для приймання
електромагн?тних хвиль рад?од?апазону
(тобто з довжиною хвил? в?д дек?лькох тисяч метр?в до частин м?л?метра) з наступним перетворенням ?нформац??, яка у них збер?га?ться до вигляду, в якому вона може бути використана.
Рад?оприймач? ? важливими компонентами вс?х систем, як? використовують
рад?о
. ?нформац?я, отримана приймачем, може бути у вигляд? звуку, рухомих зображень (
телебачення
) або
цифрових даних
.
[2]
Перший в св?т? рад?оприймач (розрядов?дм?тник) був досл?джений ?тал?йським вченим
Лу?дж? Гальван?
у 1791 роц?. Приймач складався з антени та заземлення, при?днаних до чутливого елементу (м'язу препаровано? жаби), що скорочувався п?д д??ю
електромагн?тних хвиль
(ЕМХ).
У 1875 (1876) роц? американський винах?дник
Томас Ед?сон
проводив досл?ди з приймачем ЕМХ власно? конструкц??. Приймач складався з двох загострених пров?дник?в, розташованих в одну л?н?ю в темн?й коробц? ?з зб?льшуваним склом, тобто електричного розрядника, що виконував роль чутливого елемента. Виступаючий к?нець одного пров?дника був обладнаний порожнистою кулею (антеною), а ?ншого ? гвинтом для регулювання в?дстан? м?ж в?стрями пров?дник?в. При д?? ЕМХ м?ж в?стрями розрядника виникала ?скра.
1890 року французький вчений
Едуар Бранл?
досл?джував скляну трубку з металевими ошурками для виявлення електромагн?тних хвиль та дав ?й назву ≪рад?окондуктор≫, що привело до появи терм?на ≪рад?о≫. П?сля д?? ЕМХ рад?окондуктор проводив струм. Для повернення його у початковий непров?дний стан, необх?дно було трубку струснути. Чутлив?сть рад?окондуктора була набагато кращою, н?ж розрядника. Схема приймача Бранл? м?стила батарею, рад?окондуктор, антену,
гальванометр
та
резистори
для обмеження струму. П?сля д?? ЕМХ в?дхилялась стр?лка гальванометра.
У 1894 роц? англ?йський вчений Ол?вер Лодж удосконалив рад?окондуктор шляхом автоматизац?? процесу його струсу. Для цього використовувались електродзвоник або електромехан?чний чи механ?чний пристр?й з молоточком. Цьому по?днанню рад?окондуктора з механ?змом струсу (переривачем) Лодж дав назву
когерер
. Для додаткового п?дсилення струму когерера, при необх?дност?, Лодж використовував батарею та чутливе
реле
. Когерер дав можлив?сть О. Лоджу приймати азбуку Морзе, при в?дпов?дн?й доробц? приймача та передавача ЕМХ.
У подальшому як чутлив? елементи приймач?в використовували кристал?чн? або вакуумн? д?одн? чи тр?одн? детектори.
У загальному вигляд? принцип д?? рад?оприймача поляга? в селекц?? (вибор?), п?дсиленн?, перетворенн?, потр?бних для користувача рад?осигнал?в. Електромагн?тн? хвил? ? сум?шшю потр?бного (корисного) рад?осигналу, ?нших рад?осигнал?в, завад р?зного походження, що наводять у антен? м?шанину
зм?нних електричних струм?в
. Отриман? таким чином електричн? коливання обробляються (перетворюються, п?дсилюються, ф?льтруються ? т. ?н.) для в?дд?лення необх?дного сигналу в?д завад. Пот?м з сигналу вид?ля?ться (
детекту?ться
) корисна ?нформац?я, що придатна для використання: звук, зображення на екран? телев?зора, пот?к цифрових даних, безперервний або дискретний сигнал для
керування
виконавчим пристро?м (наприклад, телетайпом або рульовою машинкою) тощо.
В залежност? в?д конструкц?? приймача сигнал в його тракт? може проходити, кр?м детектування, багатоетапну обробку: ф?льтрац?ю за
частотою
, п?дсилення, перетворення частоти (зсув спектру), обмеження за
ампл?тудою
, оцифрування з подальшою програмною обробкою ? перетворенням в аналоговий вигляд.
- Communications Receivers, Third Edition, Ulrich L. Rohde, Jerry Whitaker, McGraw Hill, New York, 2001,
ISBN
0-07-136121-9
- Орган?зац?я в?йськового зв’язку (В.Г. Шолудько, М.Ю. ?саулов, О.В. Вакуленко, Т.Г. Гурський, М.М. Фом?н). Навчальний пос?бник. ? К.: В?Т?, 2017 р. ? 282 с.
- (рос.)
Н.В. Ан?с?мов: дов?дник транзисторн? рад?оприймач?, рад?оли, електрофони, магн?тофони. К.: Техн?ка, 1983.