«Не буде переб?льшенням стверджувати, що найб?льш неспок?йними куточками п?сляво?нно? стал?нсько? ?мпер?? ? буйний П?вн?чний Кавказ ? нац?ональн? республ?ки Середньо? Волги на чол? з Татарською АРСР». Так почина?ться робота Григор?я Тока?ва «Приборкання П?вн?чного Кавказу», опубл?кована в 1951 роц? в ем?грантському журнал? «Соц?ал?стичний в?сник».
Початковий етап (середина XVI – к?нець XVII стол?ття) рос?йсько? колон?зац?? П?вн?чного Кавказу був в?дносно мирним. Кавказький рег?он був у фокус? ?нтерес?в трьох сильних держав – Османсько? ?мпер??, Перс?? та Рос??.
Не маючи достатньо? в?йськово? сили, московськ? цар? намагалися посилити св?й вплив в рег?он? пол?тичними ? торгово-економ?чними засобами, укладаючи договори з чеченськими громадами на добров?льн?й основ?
На той момент П?вн?чний Кавказ був пол?те?стичним: н? ?слам, н? християнство не взяли гору над язичницькими в?руваннями м?сцевого населення. Не маючи достатньо? в?йськово? сили, московськ? цар? намагалися посилити св?й вплив в рег?он? пол?тичними ? торгово-економ?чними засобами, укладаючи договори з чеченськими громадами на добров?льн?й основ?.
Однак з початку XVIII стол?ття в Рос?? перемогла доктрина жорстко? колон?зац?? околиць ?мпер??, що вилилася у форму в?йськово? експанс??, зокрема й на П?вн?чний Кавказ. У цей пер?од швидкими темпами трива? ?слам?зац?я рег?ону. У 1781 роц? чеченськ? громади на прикордонних з рос?йськими фортецями територ?ях вимушено присягають Рос?? (хоча оформлено це було як добров?льний акт). А вже через к?лька рок?в в?дпов?ддю на цю «добров?льн?сть» ста? нац?ональний рух п?д кер?вництвом шейха Мансура. ?мам горян П?вн?чного Кавказу зробив спробу об'?днати п?вн?чнокавказьк? народи в боротьб? за незалежн?сть, використовуючи для цього ?сламську ?деолог?ю. Але в 1791 роц? в?н був узятий в полон, ? через три роки помер у Шл?ссельбурзьк?й фортец? в?д сухот.
Наступн? тридцять з гаком рок?в повсталих горц?в очолю? Бейбулат Тейм??в, його метою була не ст?льки незалежн?сть, ск?льки встановлення добросус?дських в?дносин з Рос?йською ?мпер??ю.
У 1834 роц? аварець Шам?ль, визнаний ?мамом, об'?днав горян Зах?дного Дагестану ? Чечн?, а пот?м ? Черкес?? у в?йськово-теократичну державу ?мамат. Так тривало упродовж чверт? стол?ття, аж до захоплення Шам?ля в полон. Перевезений до Калуги, а пот?м до Ки?ва, Шам?ль отримав нарешт? об?цяний йому дозв?л зд?йснити паломництво до Мед?ни, де й помер у 1871 роц?. У прокламац?? чеченському народу в?д ?мен? государя ?мператора, оголошен?й незабаром п?сля полону Шам?ля, було сказано: «...поставлен? над вами правител? будуть керувати за шар?атом ? адатом, а суд ? розправи будуть в?дправлятися в народних судах, складених з найкращих людей, вами самими обраних ? затверджених начальством».
До 60-х рок?в XIX стол?ття контингент рос?йських в?йськ на П?вн?чному Кавказ? нараховував близько 270 тисяч ос?б. Почалося вит?снення чеченц?в ?з родючо? р?внини в гори: зв?льнен? м?сця займали козач? станиц?
Об?цяно? автоном??, вт?м, не вийшло – у внутр?шн?х справах в 60-х роках XIX стол?ття Чечня п?дпала п?д владу в?йськово? адм?н?страц??. До цього часу контингент рос?йських в?йськ на П?вн?чному Кавказ? нал?чував близько 270 тисяч чолов?к. Почалося вит?снення чеченц?в з родючо? р?внини в гори: зв?льнен? м?сця займали казач? станиц?.
У 1864 роц? царський уряд за домовлен?стю з владою Османсько? ?мпер?? зробив акц?ю з великомасштабного переселення чеченц?в, жител?в Дагестану ? черкес?в за кордон, до Туреччини. Переселення не можна назвати винятково насильницьким, але воно було наст?льки погано орган?зоване, що в результат? акц?? була величезна к?льк?сть жертв.
Через п?втора десятка рок?в царська адм?н?страц?я нарешт? здогадалася, що проблема силовим шляхом вир?шена бути не може. Причиною цьому послужило велике повстання в Чечн? ? Дагестан? в 1877 роц? п?д кер?вництвом Ал?-Бека Зандакського. Заколот був придушений через р?к, чисельн?сть рос?йських в?йськ на той момент стала такою, що на кожного жителя Чечн? припадало до 10 солдат?в.
В умовах л?берал?зац?? рос?йсько? пол?тично? системи Чечня на деякий час, аж до революц?? 1905 року, стала майже повноц?нною частиною Рос?йсько? ?мпер?? – зв?льнен? в?д в?йськово? повинност? чеченц? добров?льно йшли служити в арм?ю, стаючи частиною пророс?йсько? нац?онально? ел?ти.
Однак за царювання Миколи II рос?йська влада знову стала проводити реакц?йну пол?тику. Чеченськ? громади стали все част?ше ? част?ше вимагати зб?льшення земельних над?л?в. Б?льш?сть родючих земель в ход? Кавказько? в?йни були закр?плен? за казаками, через що в Грозному ? в ?нших населених пунктах Чечн? в?дбулися вза?мн? погроми чеченц?в ? казак?в. З першого десятил?ття XX стол?ття стосунки м?ж царською адм?н?страц??ю ? г?рськими народами знову доходять до в?дкритого насильства. Протест чеченц?в проти жорстких метод?в кер?вництва набув форми масово? п?дтримки абрецтва. Найв?дом?шим чеченським абреком того часу став Зел?мхан Гушмазука?в з селища Харачой. Спочатку поодинц?, а пот?м з невеликим загоном, Зел?мхан грабував т?льки багатих ? т?льки нечеченц?в.
До нац?онального ? рел?г?йного протесту г?рського населення додалася соц?ал-демократична складова. Головним чеченським революц?онером став Асланбек Шер?пов. У вересн? 1919 року в?н загинув у бою з п?дрозд?лами генерала Ден?к?на. Союз б?льшовик?в з нац?онально ор??нтованою чеченською ел?тою був тимчасовим.
Григор?й Тока?в
Тенденц??, властив? 1920-30 рокам радянських республ?к – колишн?х царських околиць, були характерн? для вс?х нац?ональних автоном?й. Якщо зам?нити географ?чн? позначення, то виявиться, що вони ц?лком застосовн?, наприклад, ? до ?стор?? Кримсько? АРСР. Ось що пише
Григор?й Тока?в:
«На повну потужн?сть запрацювали ?мперсько-великодержавн? традиц??...; до 1937 року майже вся революц?йна ?нтел?генц?я краю була знищена або ув’язнена в тюрмах ? каторгах; представництва в Москв? були розпущен?, вимога надати П?вн?чному Кавказу статус союзно? республ?ки зустр?ли вороже ? репрес?ями; латинський алфав?т був заборонений ? зам?нений незручним рос?йським алфав?том; колектив?зац?я та л?кв?дац?я «куркульства»; насадження на 95-97% кер?вних посад прибульц?в (за загальним правилом, як? не знали н? м?сцевих звича?в, н? психолог??, н? побуту, н? ?стор??, н? мов); нова хвиля репрес?й проти ?нтел?генц?? та «буржуазних нац?онал?ст?в».
15 с?чня 1934 року Чеченська та ?нгуська автономн? област? були перетворен? в Чечено-?нгушську область, з 1936 року – в автономну республ?ку у склад? РРФСР. Повернення радянсько? влади до ?мперсько? модел? управл?ння викликало зростання протестних настро?в на П?вн?чному Кавказ?. Восени 1937 року в Чечн? почалося чергове повстання, яке тривало до лютого 1939 року. Через р?к п?сля масового повстання в г?рських районах в селищ? Галанчож був скликаний озбро?ний народний з'?зд. На ньому було проголошений «Тимчасовий народно-революц?йний уряд Чечено-?нгушет??» на чол? з Хасаном ?сра?ловим. Упродовж п?втора роки горяни вели пов?льну партизанську в?йну з чек?стами. У селищах спалахували ? згасали повстання. У с?чн? 1942 року в Орджон?к?дзе (Владикавказ?) в?дбулися нелегальн? установч? збори «Особливо? парт?? кавказьких брат?в» (ОПКБ). Протягом 1942-1943 рок?в повстанц? ОПКБ вели партизанську в?йну з органами державно? влади. Вт?м, переважна б?льш?сть в?йськовозобов'язаних жител?в були призван? на фронт ? виконували громадянський обов'язок.
На початку грудня 1943 року сп?вроб?тники НКВС допов?ли в Москву, що оперативн? групи, створен? для депортац?? населення Чечено-?нгушсько? АРСР, розпочали роботу. Зосередження в?йськ на вих?дних позиц?ях пропонувалося розпочати за 20-30 дн?в до проведення операц??.
9 с?чня 1944 року Бер?я затвердив «?нструкц?ю про порядок проведення виселення чеченц?в та ?нгуш?в», а 31 с?чня ДКО видав одразу дв? постанови, присвячен? чеченцям та ?нгушам
Як пише досл?дник
Павло Полян:
«29 с?чня 1944 року Бер?я затвердив «?нструкц?ю про порядок проведення виселення чеченц?в та ?нгуш?в», а 31 с?чня ДКО видав одразу дв? постанови, присвячен? чеченцям та ?нгушам, але, правда, в завуальованому вигляд?, не називаючи ?х на ?м’я: перша – «Про заходи щодо розм?щення спецпереселенц?в
в межах Казахсько? та Киргизько? РСР», друга – «Про порядок прийому на П?вн?чному Кавказ? худоби та с?льськогосподарських продукт?в».
Рано вранц? 23 лютого 1944 року почалася операц?я «Сочевиця».
Чеченськ? та ?нгуськ? селища були блокован? в?йськами. Чолов?к?в запрошували на с?льськ? сходи, де ?х затримували п?дрозд?ли НКВС. Людей, яких виселяли, спочатку на вантаж?вках вивозили до зал?зничних станц?й, там пересаджували в «теплушки» ? в?дправляли в Казахстан ? республ?ки Середньо? Аз??. В операц?? були зад?ян? ш?сть тисяч вантаж?вок, близько 200 зал?зничних склад?в, 130 тисяч солдат?в ? оф?цер?в НКВД, переодягнених у загальнов?йськову форму.
24 лютого в горах пройшов сильний сн?гопад, що викликало труднощ? в перевезенн? людей, особливо в г?рських районах. Проблему вир?шили до 27 лютого: вс?, кого не змогли вивезти – були розстр?лян?. У селищ? Хайбах, що стало символом особливо? жорстокост?, в обор? були з?бран? ? заживо спален? понад 700 ос?б. Подробиц? ц??? трагед?? вдалося в?дновити завдяки генерал-полковнику Степану Кашурко, який наприк?нц? 1940-х брав участь у депортац?йних заходах в Естон??, але йому вистачило мужност? визнати свою особисту провину, а в 1960-? роки, ще в радянський час, зайнятися розсл?дуванням геноциду в Хайбаху.
Уже 29 лютого нарком внутр?шн?х справ Бер?я допов?в Стал?ну про усп?шне завершення депортац?? б?льш н?ж 400 тисяч чолов?к.
Я зробив по?здку м?сцями масово? розправи ? був очевидцем страшних ?? насл?дк?в. Перед депортац??ю с?ровськ? головор?зи гвалтували ж?нок ? д?вчат у вс?х на виду
Знову дамо слово Григор?ю Тока?ву: «Я зробив по?здку м?сцями масово? розправи ? був очевидцем страшних ?? насл?дк?в. Перед депортац??ю с?ровськ? головор?зи гвалтували ж?нок ? д?вчат у вс?х на виду. «Розправу ще якось можна було винести – писав мен? в 1946 роц? один з учасник?в партизансько? боротьби, – але скажи Мал?нкову, що П?вн?чний Кавказ н?коли не пробачить глумл?ння над нашими дружинами, сестрами ? дочками, бо наш край в?дчув себе загидженим ? приниженим морально».
7 березня 1944 року указом Презид?? Верховно? Ради СРСР Чечено-?нгушська автономна республ?ка була л?кв?дована, ?? територ?я под?лена м?ж Груз??ю, П?вн?чною Осет??ю, Дагестаном ? Ставропольським кра?м. Зам?сть не? з'явилася Грозненська область РРФСР. На територ?? колишньо? республ?ки був залишений контингент в?йськ НКВС чисельн?стю до 100 тисяч чолов?к. У завдання угрупування входила боротьба з повстанськими загонами, як? поповнилися горцями, як? врятувалися в?д депортац??. Оф?ц?йно з «чечено-?нгуським бандитизмом» було «пок?нчено» лише в 1953 роц?, проте окрем? абреки залишалися в горах ? мстилися радянськ?й влад? до початку 70-х рок?в ХХ стол?ття.
Указ Презид?? Верховно? Ради СРСР «Про в?дновлення Чечено-?нгусько? АРСР у склад? РРФСР» був опубл?кований 19 с?чня 1957 року – чеченцям та ?нгушам було дозволено повернутися на батьк?вщину. Повернення розтягнулося на к?лька рок?в ? супроводжувалося серйозними з?ткненнями.
Для деяких ?нших репресованих Стал?ним народ?в, зокрема для кримських татар, шлях на батьк?вщину виявився куди б?льш довгим ? тернистим...
Гульнара Бек?рова,
кримський ?сторик, член Укра?нського ПЕН-клубу