Адже основна сила в т?м, щоб правильно, до д?ла вжити те чи ?нше слово, незалежно в?д того, чи це буде арха?зм, чи неолог?зм, а чи й звичайн?с?ньке, щоденно вживане ?, можливо, в?д того вже аж стерте слово. А х?ба не заслуговують на увагу, скаж?мо, так? й под?бн? до них живомовн? народн? вислови: ≪Гуляли, гейби на вес?лл?≫; ≪Отут наша згуба≫; ≪А йдемо, йдемо, газдо любий, не зна?мо, як вас шанувати≫; ≪Угн?здився католицький монастир≫.
Чи можна б?льш лакон?чно охарактеризувати природу укра?нського дядька, н?ж це п?дказу? нам сам народ: ≪Упав у яму, та т?льки ? тю!≫ ^[1]

Кожне слово мусить нести на соб? якнайповн?ше смислове й емоц?йне навантаження, без якого руйну?ться зм?ст. Ще старогрецькнй мудрець сказав: ≪В?домо, що ? слово, коли воно багатозначне, виразне, спроможне не г?рше за скульптора чи художника в?дбити св?й предмет...≫ ^[2] .

Мова ? канвою, на як?й людина вишивав узори свого життя, а для письменника ? знаряддям для в?дбиття в художн?х образах сво?х думок. Як в?домо склада?ться мова з окремих сл?в, як? м?стять усоб? ? зм?ст ? звучання, ? ? обидва ц? елементи однаково важлив? для виявлення настрою людини, для оформлення думок у художн? образи ^[3] .

Мова ? це когтовний скарб, набутий в?ками нашим народом, його невичерпне духовне багатство. В той же час це й наша зброя в ?дейн?й боротьб?, що пост?йно точиться м?ж двома св?тами.
Дбаймо, щоб ця збрроя завжди була гостра ? гнучка, як шабля, ясна, як сонце ^[4] .

Наше завдання ? ?з кожного слова, ?з кожно? фрази викрешувати ?скру, щоб у читач?в од не? спалахнув огонь. Цього не компенсу?ш н?якими вигаданими ≪красивостями≫, що до них удаються окрем? автори, бо н?як? красивост? не спроможн? заступити природн? самоцв?ти ^[5] !

Незаперечною ?стиною ? те, що мова це найважлив?ший ? всеохоплюючий зас?б сп?лкування, зас?б передач? ?нформац??, як тепер прийнято говорити. Але самим лише сп?лкуванням, самою т?льки ?нформативн?стю не вичерпу?ться сусп?льне значення мови. Для нас, письменник?в, мова ? це могутн? ? ?дине знаряддя створення художньо естетичних ц?нностей ^[6] .

Той, хто дивиться на мову т?льки як на зас?б сп?лкування, позбавля? себе найдорожчою в житт? ? голосу природи. Коли слабу? на це письменник, в?н засуджу? до ц??? кари ще й сво?х читач?в ^[7] .

(…) гречн?сть не вжива?ться з в?йною ^[8] ? сотник Лец-Отаман?в

Коли в бою гинуть наш? р?дн? чи друз? , ми поверта?мось думками до тих, хто накликав цю б?ду, помножу?мо тисячами приклад?в, ? жадоба розплати спалаху? з особливою силою ^[9]

Не почувають у нас жодно? в?дпов?дальност? перед сусп?льством, (…) жодно? дисципл?ни перед ?стор??ю. Хахли ? ? все! С?дають до одного вагона, а ?хати хочуть у р?зн? боки ^[10] ? професор Потуга

(…) не якийсь геро?чний дух породжу? в?йну, а, навпаки, в?йна виклика? в масах буйн? почуття, як? породжують у першу чергу жах ? в?дчай, а не ентуз?азм ^[11] ? поручик Туманов

Як? ми б?дн?, що так? багат?. Проклята доля! ^[12] ? пан Тодось про Укра?ну