Розд?льна головна частина з блоками ?ндив?дуального наведення , РГЧ ?Н  ? тип головно? частини бал?стичних ракет . На в?дм?ну в?д моноблочно? бо?головки, РГЧ ?Н несе у соб? к?лька бойових блок?в, дозволяючи, таким чином, уразити одразу к?лька ц?лей при запуску усього одн??? ракети. Такими бо?головками можуть оснащуватися як МБР , так ? БРПЧ .

До переваг РГЧ ?Н в?дносяться велика ефективн?сть ураження (див. закон зворотних квадрат?в ), дешевизна (буд?вництво одн??? ракети з десятьма бойовими блоками набагато дешевше буд?вництва десяти ракет з одним), зниження ефективност? ПРО супротивника.

Принцип роботи РГЧ ?Н практично не в?др?зня?ться в?д моноблочно? головно? частини. Бо?головка виводиться на орб?ту бал?стичною ракетою, а пот?м в?д не? в?дд?ля?ться автономний блок розведення (АБР), на якому розм?щен? бойов? блоки. АБР, оснащений власним двигуном, виходить на розраховану тра?ктор?ю першого блоку, ≪в?дстр?лю?≫ його, пот?м маневру? й виходить на тра?ктор?ю другого блоку, розганя?ться ? в?докремлю? другий блок ^{[1] [2]} . Дал? процедура повторю?ться. П?сля зак?нчення процедури розведення АБР сходить з орб?ти та згора? в атмосфер?.

Бойов? блоки продовжують автономний пол?т по бал?стичн?й тра?ктор??, задан?й ?м автономним блоком розведення. Пасивна д?лянка тра?ктор?? займа? б?льшу частину часу всього польоту, починаючи з моменту старту, при м?жконтинентальн?й дальност? ? до 25 хвилин. При вход? в атмосферу малопотужний двигун, встановлений на бойових блоках, розкручу? ?х навколо ос? руху для стаб?л?зац?? курсу при польот? в атмосфер?. Бойов? блоки входять до атмосфери на швидкост? 5-7 км/с (18000-25000 км/год), залишаючи за собою яскравий шлейф. Кр?м бойових блок?в на борту РГЧ можуть також перебувати транспортн? засоби подолання ПРО, наприклад, помилков? бойов? блоки.

При вс?х сво?х перевагах з тактично? точки зору, РГЧ ?Н явля? собою вкрай складний ?, ймов?рно, один з найб?льш досконалих механ?зм?в у галуз? ракетно? техн?ки та озбро?нь. Наприклад, наведення велико? к?лькост? таких др?бних об'?кт?в як бойовий блок на ц?ль, в?ддалену на тисяч? к?лометр?в, вимага? колосально? точност? при збереженн? повно? автоном?зац??. Так, астронав?гац?йна система AIRS , що використову?ться на американських ракетах, склада?ться з 19 тисяч деталей, а один т?льки акселерометр кошту? 300 000 долар?в (у ц?нах 1989 року) ^[3] .

На початку 1960-х рок?в був досягнутий ?стотний прогрес у област? як м?н?атюризац?? ядерних заряд?в, так ? п?двищення точност? бал?стичних ракет. У результат? виявилося, що багато ракет, що знаходяться на озбро?нн? СРСР ? США, мають надлишков? характеристики по закидуван?й ваз?, або можуть бути легко форсован? для досягнення п?двищених характеристик.

• Зб?льшення точност? ракет означало, що для ураження добре захищених ц?лей не потр?бно застосовувати надпотужн? (? дуже важк?) термоядерн? заряди, здатн? ефективно накрити значну площу; менший ядерний заряд, скинутий з б?льшою точн?стю, давав той же ефект.

• Кр?м того, було розраховано, що для ураження неукр?плених, площинних ц?лей (на зразок великих промислових центр?в), к?лька ядерних вибух?в мало? ? середньо? потужност? ефективн?ше, н?ж один надпотужний вибух. Так, одинична 600-к?лотонна бо?головка W47 при вибуху створювала зону тотальних руйнувань (ураження ударною хвилею тиском б?льше 20 фунт?в на квадратний дюйм ) площею 17,8 квадратних к?лометр?в. Три екв?валентн? ?й за загальною вагою 200-к?лотонн? бо?головки W58 створювали область тотальних руйнувань у 38,4 квадратних к?лометри, тобто б?льш н?ж удв?ч? б?льшу.

• Нарешт?, поява на початку 1960-х систем протиракетно? оборони викликала сумн?ви в ефективност? моноблочних ракет. ?снуюч? на той час протиракетн? комплекси могли без особливих зусиль зупинити одиночну бо?головку, таким чином змушуючи посилати проти захищених ц?лей усе б?льшу та б?льшу к?льк?сть ракет. З точки зору ураження конкретних, стратег?чно важливих ц?лей, под?бне р?шення не було економ?чно ефективним.

Р?шенням проблеми була установка на одну ракету дек?лькох невеликих ядерних бойових частин. П?сля зльоту та виходу на тра?ктор?ю, що веде до ц?л?, бойов? частини повинн? були в?докремитися ? продовжити пол?т незалежно одна в?д одно?. Таким чином, з'являлася можлив?сть легко та ефективно посилити (у 3-5 раз?в) число готових до застосування бо?головок, не зб?льшуючи к?лькост? ракет.

Дим. РГЧ розс?ювального типу

Першою спробою створити розд?льну головну частину були бойов? частини розс?ювального типу, позбавлен? бо?головок ?ндив?дуального наведення. Це було найпрост?шим р?шенням: п?сля виходу на тра?ктор?ю польоту до ц?л?, бойов? блоки просто розс?ювалися у сторони, щоб забезпечити пад?ння на деяк?й в?дстан? один в?д одного.

До ракет, оснащених РГЧ ?Н, що стоять на озбро?нн? Рос?? в?дносяться:

• Р-30 Булава (не менше 4 блок?в)
• Р-36М (10 блок?в)
• УР-100Н (6 блок?в)
• Р-29РМУ2 (4 блоки)
• РС-24 (не менше 4 блок?в)

У США на озбро?нн? ? два типи ракет, оснащених РГЧ ?Н:

• М?н?тмен III (до 3 блок?в)
• Трайдент II D5 (до 14 блок?в)

• Бойова частина
• Ступ?нь розведення
• СНО-II

• В?деозапис випробувань РГЧ ?Н ракети Minuteman у Тихому океан? [ Арх?вовано 5 с?чня 2021 у Wayback Machine .]