Переклад ? прим?тки ? Василь Б?лоцерк?вський

Розпочина?ться опов?дь про походження, життя, працю ? звича? уславленого мужа Данте Ал??’?р?, знакомитого флорент?йського поета, ? про твор?ння, як? скомпонував в?н

?. Вступ
Солон, серце котрого упод?бнювали до рукотворного храму нерукотворно? мудрост?, найсвященн?ш? закони котрого й донин? неспростовно засв?дчують справедлив?сть давнього правосуддя, ? отож Солон, як твердять декотр?, полюбляв повторювати, що держава, под?бно до нас, людей, ходить ? сто?ть на двох ногах, ? щоразу з глибоким переконанням додавав, що права нога ? це звичай неухильно карати вс?ляку провину, а л?ва ? так само неухильно винагороджувати будь-яку добру д?ю; ? ще в?н казав: якщо в держав? через злий умисел або недбальство порушують одне з цих правил чи не завше його дотримуються, вона скоро неминуче стане кульгавою, а якщо там, соб? на горе, нехтують обома, то й зовс?м утратить ноги. У згод? з ц??ю вельми похвальною ? найрозумн?шою порадою багато славних народ?в давнього св?ту вшановували сво?х г?дних громадян по заслуз?: кого ? зал?ченням до сонму бог?в, кого ? мармуровою стату?ю, багатьох ? урочистим похованням, цих ? тр?умфальними арками, тих ? лавровими в?нками; а щодо кар, яким п?ддавали винуватц?в, то не маю охоти про них говорити.
Таким шляхом, винагороджуючи й караючи, Ассир?я, Македон?я, Грец?я та врешт? Рим дедал? ширилися, допоки ?хн? волод?ння не сягнули кра?в земл?, а слава ? гор?шн?х з?р. Тимчасом тепер?шн? ?хн? спадко?мц?, особливо мо? флорент?йц?, не лише не насл?дують високого прикладу пращур?в, але так нехтують ним, що ус? винагороди за чесноту привласню? честолюбство; тому чи може в мене, та й у кожного, хто обдарований здоровим глуздом, не тужити душа, бачачи, як п?дносять до високого сану лиход??в ? розпусник?в, як ?х призначають на найшанован?ш? посади й обсипають нагородами, а доброчесних проганяють, неславлять, знищують? Яка буде божа кара призв?дцям оцих злочин?в ? клоп?т не наш, людей мало прим?тних, котр? пливуть, куди жене ?х доля, непричетн? до под?бних беззаконь, а клоп?т тих, хто сто?ть б?ля стерна цього корабля. Хоча я м?г би зм?цнити сво? слова безл?ччю вс?м знаних приклад?в невдячност? й ганебного потурання, але, аби не надто виставляти на загальний огляд наш? пороки й хутч?ше перейти до предмета мо?? опов?д?, мен? досить розпов?сти лише один випадок ? щоправда, не маленький, не др?б’язковий, ? а саме про вигнання уславленого мужа Данте Ал??’?р?. Чого був г?дний цей споконв?чний флорент??ць, нащадок шанобливо? родини, який однаково виблискував ? чеснотами, ? розлогими знаннями, зробивши Флоренц?? значн? послуги, про те говорять ? говоритимуть його д??, й, безсумн?вно, у держав? достеменно справедлив?й в?н заслужив би на найвищу шанобу.
Який п?длий злий умисел, яке ганебне д?ло, який убивчий приклад, який неспростовний доказ прийдешньо? загибел?! Зам?сть винагород ? несправедливий ? жорстокий вирок, дов?чне вигнання, позбавлення спадку батьк?в ? спроба ? зв?сно, приречена на невдачу! ? зганьбити якнайб?льшу славу брехливими звинуваченнями! Його втеча з Флоренц??, його рештки, в?ддан? чуж?й земл?, його д?ти, котр? живуть пор?зно, у чужих людей, ? ось вони, донин? не стерт? сл?ди отих под?й. ? якби було можливо приховати в?д усевидющого ока господнього вс? ?нш? злочинства флорент?йц?в, х?ба цього одного не довол?, аби ?х покарав гн?в Усевишнього? Б?льш н?ж довол?! Добропристойн?сть вимага?, аби я змовчав про тих, хто, на в?дм?ну од Данте, був усипаний шанобою.
Уважно озирнувшись навкруги, бачимо: тепер?шн? покол?ння мало того, що з?йшли з? шляху пращур?в, який я вже згадував, але й повернули в зовс?м ?нший б?к. ? якщо, усупереч наведеному вище вислову Солона, ми ? та й ус?, хто живе под?бно, ? не пада?мо, а дал? сто?мо на ногах, пояснення цього треба шукати в тому, що, або час, як це нер?дко бува?, поступово зм?нив природу речей, або Господь Бог, зважаючи на заслуги наших прабатьк?в, п?дтриму? нас, тим самим зд?йснюючи велике ? неп?знаване диво, або, сповнений довготерп?ння, в?н оч?ку? нашого каяття; але, так чи ?накше, якщо ми не посп?шимо з цим каяттям, гн?в Божий, пов?льно ? неухильно наближаючи годину в?дплати, скине на нас тим тяжч? б?ди, чим довше будемо скн?ти у гр?хах. Твердо знаю, що за будь-який, нав?ть та?мний проступок колись муситимемо в?дпов?дати, ? отож належить не т?льки уникати злих д?л, але й старатися праведними д?ями спокутувати ско?не; тому, будучи уродженцем Флоренц?? й, отже, пос?даючи в ?? ?стор?? якесь м?сце, бодай найменше, тимчасом як Данте Ал??’?р? завдяки сво?м заслугам, чеснотам ? високому походженню пос?да? величезне, я, под?бно до будь-якого флорент?йця, повинен виказати йому честь; усв?домлюючи, що мо? обдарування надто вбог? для тако? велико? справи, я тим не менше зобов’язаний уславити поета, наск?льки дозволить мен? м?й негучний голос, коли-бо сама Флоренц?я дос? не вчинила йому громопод?бно? хвали; але не статую, не пишний надгробок поставлю йому ? у нас цей звичай занепав, до того ж таке звершення мен? не до снаги, ? н?, звеличу його словами, хоча для тако? мети вони занадто б?дн?. Але чим багатий, тим ? радий, ? аби лише чужоземн? народи ? вкуп? й пор?зно не см?ли стверджувати, що сп?вв?тчизники поета виявили невдячн?сть до його велико? пам’ят?. ? писатиму словом невигадливим, без ус?ляких оздоб, ? адже т?льки на таке й вистачить мого вм?ння, ? обравши той самий флорент?йський д?алект, котрим, як ус?м в?домо, написано переважну частину твор?нь Данте; писатиму те, що сам в?н скромно замовчував: про благородство його походження, про життя, про його студ?ювання ? звича?; перел?чу одне за одним його твор?ння, котр? так п?днесли його в очах нащадк?в, що, можливо, мо? слова, супроти вол? й бажання, не так просв?тлять, як затуманять риси поета, ? буду вдячний кожному, хто, знаючи б?льше за мене, покаже мен? мо? помилки й виправить ?х. ? аби цих помилок було менше, пок?рно благаю того, хто, як нам в?домо, дозволив Данте п?днестися на гор?шн? висоти, ? нехай в?н допоможе мен?, нехай зм?цнить м?й розум ? мою слабку руку.

??. Батьк?вщина ? пращури Данте
Якщо в?рити давн?м ?сторикам, як ? твердженню вс?х тепер?шн?х, Флоренц?ю, одне з найблагородн?ших ?тал?йських м?ст, заснували римляни. З плином часу ?? меж? так поширилися ? так багато стало в н?й мешканц?в, простолюдин?в ? вельможних муж?в, що сус?дн? м?ста почали вважати ?? вже не м?стом, але могутньою державою. Важко сказати, яка причина того, що п?сля такого блискучого початку все наст?льки зм?нилося, ? чи неприхильн?сть фортуни, чи ворожнеча небес або поводження самих флорент?йц?в, але вс?м в?домо, що к?лька стор?ч потому Атт?ла, лютий ватажок вандал?в ? спустошувач ледве не ц?ло? ?тал??, в?ддав на смерть або примусив до втеч? б?льшу частину мешканц?в Флоренц??, особливо тих, хто був знаний давниною роду або високим становищем, або ще чимось уславлений, а тод? перетворив ?? на ру?ни й попелище, ? в такому вигляд? вона перебувала, зда?ться, рок?в триста. Пот?м, коли Римська ?мпер?я мусила з Грец?? перем?ститися до ?алл??, на ?мператорський трон з?йшов Карл Великий, наймилосердн?ший король франк?в; ск?нчивши бойов? труди ?, як гадаю, натхненний з вишн?х, в?н сповнився благородного бажання в?дновити зруйноване м?сце ? справд? в?дновив, прикликавши соб? на допомогу нащадк?в отих самих родин, що колись його заклали, в?дбудував, хоча й не в давн?х кордонах, а, як Рим, на невеликому обшир? всередин? мур?в, ? заселив цю нову Флоренц?ю нащадками колись вигнаних з не? род?в.
За легендою, серед новосел?в Флоренц?? був певний молодий римлянин, з вельможного роду Франджапан?, котрого вс? звали просто на ймення ? Ел?зео; можливо, в?н зав?дував буд?вельними роботами, спорудженням будинк?в, прокладенням вулиць, а також видавав закони, необх?дн? новим громадянам. Пот?м, ск?нчивши справу, заради яко? при?хав, в?н, ? чи то за волею випадку, чи то з любов? до м?ста, яке сам побудував, чи то зачарований м?сцев?стю ?, можливо, передчуваючи, що небеса будуть до не? прихильн?, чи то ще з яко?сь причини, ? назавжди оселився там ? залишив по соб? численних ? г?дних нащадк?в, котр?, в?дмовившись од пр?звища римських предк?в, стали зватися за йменням того, кого вважали сво?м родоначальником, себто Ел?зе?. ? коли минуло чимало часу, зм?нилося чимало покол?нь, у ц?й родин? народився ? вир?с лицар на ймення Качча?в?да, славний мужн?стю ? розумом; юнаком в?н за бажанням батьк?в одружився з д?вчиною з феррарського роду Альд??’?р?, котру вс? п?дносили за вроду ? вельможн?сть, як ? за скромну вдачу, прожив з нею довг? роки й народив к?лькох д?тей. Як звали ?нших д?тей, мен? нев?домо, але одного сина вона нарекла Альд??’?р?, бажаючи, под?бно до багатьох ж?нок, дати нове життя ?мен? сво?х пращур?в; пот?м ?з цього ?мен? випала л?тера ≪д≫, ?, таким чином спотворене, воно стало звучати як Ал??’?р?. Висока-бо мужн?сть цього чолов?ка послугувала причиною того, що його нащадки зм?нили ймення Ел?зе? на Ал??’?р?, ? так воно й залишилося ?м дотепер. Ал??’?р? мав син?в ? онук?в, ? онуки мали сво?х син?в ? нарешт? за Фр?др?ха Великого в ?хньому роду з’явився хлопчик, названий при хрещенн? Ал??’?р?, який мав уславитися, але не так сво?ми д?лами, як сином. Його дружин? незадовго до полог?в наснився сон про майбутню долю плоду ?? лона, але тод? ан? вона, н? вс? ?нш? не змогли витлумачити сновид?ння, зате нин?, коли все зд?йснилося, воно стало якнайясн?шим. Ц?й благородн?й пан? привид?лося, що вона лежить на зеленому лужку п?д велетенським лавровим деревом, а коло не? дзюрчить якнайчист?ше джерело, ? тут вона народжу? сина, ? в?н, по?вши яг?д, як? падали з лавра, ? напившись прозоро? джерельно? води, одразу ста? дорослим пастухом ? стара?ться нарвати листя з того дерева, ягодами котрого втамував голод, ?, втомившись, пада? на землю, а тод? п?дводиться, але в?н уже не людина, а павич. ? так ?? приголомшив цей сон, що вона прокинулася, а коли в належний терм?н народила сина, то, за згодою чолов?ка, дала йому ?м’я Данте ? ? недарма, бо, як стане очевидно з дальшого, це ?м’я в усьому виправдало себе. Це був той самий Данте, про якого веду мову; Данте, подарований нашому в?ку великою мил?стю Господньою; Данте, який перший в?дкрив шлях до повернення муз, вигнаних з ?тал??. Це в?н показав усьому св?тов? пишноту флорент?йського д?алекту; в?н одкрив гарноти народно? мови, уклавши ?? у струнк? стопи; в?н достеменно повернув до життя змертв?лу поез?ю ? ? хто здатний г?дно оц?нити його звершення, той погодиться, що це ?м’я пасу? йому б?льше за будь-яке ?нше.

???. Роки навчання
Цей непор?внянний св?точ ?тал?? народився в нашому м?ст? року 1265-го в?д Р?здва Царя Всесв?ту, коли п?сля скону Фр?др?ха Великого ?мператорський трон був порожн?й, а престол Святого Петра пос?дав папа Урбан IV. Родина Данте жила в добробут?: у добробут?, кажу, в?дпов?дно до тогочасних уявлень у св?т?. Але хай там як, не стану затримуватися на опис? дитячих л?т Данте, хоча вже тод? багато що говорило про майбутню велич його ген?я; скажу лише, що вже в ранньому дитинств?, ледве вивчившись грамоти, в?н не вештався, под?бно до нин?шн?х вельможних юнак?в, не в?ддавався п?д материнським крилом неробству ? л?нощам, але змолоду старанно вправлявся в р?дному м?ст? у в?льних мистецтвах та захопливо просунувся в них. Коли з л?тами його розум ? дух зм?цн?ли, в?н, зневаживши знання, корисн? т?льки для накопичення багатств, за якими нин? вс? так женуться, ? керований похвальною жагою здобути не марнотн? блага, а довгов?чну славу, твердо вир?шив проникнути в сутн?сть поетичних вигадок, а також навчитися вс?м складним способам ?х творення. А це призвело до того, що Данте не лише став знавцем Вер??л?я, Горац?я, Ов?д?я, Стац?я й ?нших знакомитих поет?в, але, не вдовольняючись п?знанням ?х, ще й сам почав складати в?рш?, насл?дуючи ?х, що засв?дчують от? твори, про як? скажу дал?. Розум?ючи, що поетичн? твор?ння ? не марн? й нерозумн? ба?чки й казки, як гада? багато нев?глас?в, але приховують у соб? найсолодш? плоди ?сторично? й ф?лософсько? ?стини, отож без знання ?стор??, ? науки про моральн?сть, ? натурально? ф?лософ??, не можна зрозум?ти й поетичного задуму, ? Данте осмислено розпод?лив св?й час ?, не шкодуючи сил, став ретельно вивчати ?стор?ю, не вдаючись н? до чи?? допомоги, та ф?лософ?ю ? п?д орудою багатьох учених муж?в. Захоплений насолодою п?знання ?стинно? сутност? речей, глибоко приховано? з вол? небес, не знаходячи в нашому житт? н?чого мил?шого сво?му серцю, в?н одкинув ус? земн? клопоти й в?ддався т?льки цим заняттям. ? аби жодна царина ф?лософ?? не залишалася йому незнаною, в?н, з властивою його ген??в? глибиною, узявся до найзаплутан?ших питань теолог??. ?, можна сказати, наш поет досягнув сво?? мети, адже не боявся н? холоду, ан? спеки, ан? н?чних чувань, ан? голоду ? жодних т?лесних злигодн?в; тому старанними заняттями в?н досягнув такого розум?ння сутност? божества й ус?х його прояв?в, яке лишень можливе людському розумов?. А позаяк у р?зн? роки в?н присвячував св?й час р?зним наукам, то й навчител?в мав р?зних.
Як було вже сказано, перш? знання в?н здобув у р?дному м?ст?, а тод? вирушив навчатися до Болонь?, багатшо? на таку поживу; уже на пороз? старост?, опинившись у Париж?, Данте виступав на багатьох диспутах ? зажив тако? слави блиском свого ген?я, що тогочасн? його слухач? й донин? опов?дають це якнайб?льш зачудовано. Сво?ю глибокою ? р?зноман?тною вчен?стю в?н ц?лком справедливо заслужив найпочесн?ш? звання, ? недарма ще за життя одн? йменували Данте поетом, друг? ? ф?лософом, трет? ? теологом. Але оск?льки звитяга тим славн?ша, чим сильн?ший переможений супротивник, уважаю за доречне опов?сти, як в?н, пливучи розбурханими морськими хвилями, що жбурляли його з боку в б?к, борючись ?з п?нними валами, як ? з супротивним в?тром, доплив до рят?вно? гаван? цих високих звань.

IV. Перешкоди в заняттях
Будь-як? заняття вимагають усам?тнення, безтурботного ?снування ? спокою душ?, тим паче заняття науками абстрактними, котрим, як уже було мовлено, ц?лковито в?ддався наш Данте. А в?н, зам?сть безтурботност? й спокою, в?д ранньо? юност? й до самого скону зазнавав нечуваних любовних мук, був обтяжений дружиною, родинними й громадськими клопотами, п?знав г?ркоту вигнання ? б?дност?, год? й казати про ?нш? злигодн?, неминуче з ними пов’язан?; ц?-бо сувор? злигодн? опов?м почергово, аби очевидн?шою стала ?хня тяжк?сть.

V. Кохання до Беатр?че
Був у нашому м?ст? звичай в?дзначати пристойними розвагами ту пору року, коли ясн? небеса багато прикрашають землю ? вона усм?ха?ться, уся вбрана у п?стряв? кв?ти й зелене листя; на так? збори сходилися люди, що мешкали сус?дньо, добр? знайом?, однаково чолов?ки й ж?нки. Дотримуючись цього звичаю, а можливо, ? ще з яко?сь причини, певний Фолько Порт?нар?, вельми шанований флорент??ць, запросив першого травня до власно? дом?вки вс?х сво?х сус?д?в, у т?м числ? й згаданого Ал??’?р?. З ним прийшов його син Данте, хоча той не досягнув ще й десяти, але так було заведено, що д?ти завше супроводжували батьк?в, особливо на святков? збориська; почастувавшись у дом?вц? господаря, Данте зм?шався з юрмою сво?х ровесник?в, хлопчик?в ? д?вчаток, ? взяв участь у дитячих ?грах, як? годилися його юним л?там.
Була серед д?тей ? донька вищеназваного Фолько, ? вс? кликали цю д?вчинку Б?че, але Данте в?д самого початку став називати ?? повним ?менням ? Беатр?че; вона мала не б?льш як в?с?м л?т, ус? ?? рухи чарували дитячою грац??ю й красою, але манери й слова вир?знялися скромн?стю ? серйозн?стю, непритаманними такому юному в?ку; обличчя Беатр?че, миловидне, дуже н?жне ? навдивовижу правильне, було не лише вродливе, але й позначене невимовною цнотою, отож багатьом вона видавалася небесним янголом, ? ? ось такою, якою я описав ?? тут, а можливо, багаторазово прекрасн?шою, вона з’явилася на цьому свят? нашому Данте: в?н зустр?чав ??, гадаю, ? ран?ше, але т?льки цього разу вона нав?яла йому кохання, ?, хоча в?н був ще маленьким хлопчиком, образ Беатр?че так глибоко закарбувався в його серц?, що лишився в ньому до самого скону. Як це могло трапитися, н?хто не зна?, але чи то через спор?днен?сть характер?в ? нахил?в, чи то через божественну волю, чи то тут позначився вплив солодко? музики, загальних веселощ?в, смачних страв ? чудового вина ? адже ми часто спостер?га?мо на таких святах, що душ? не лише юнак?в, але зр?лих муж?в розчиняються ? в?ддаються в полон будь-яким привабам, ? так чи ?накше безперечне одне: сливе змалку Данте став якнайревнив?шим служителем кохання. Б?льше не спинятимуся на под?ях його дитинства, скажу лишень, що з роками любовне полум’я все б?льше розпалювалося в ньому, ? вже н?що не приносило йому радост?, не давало спокою ? спочинку, окр?м споглядання Беатр?че. Тому в?н кидав розпочату справу ? вирушав туди, де спод?вався побачити ??, мовби знаходив щастя ? вт?ху ?дино в цьому обличч? й у цих очах.
О нерозсудлив?сть закоханих! Хто, кр?м них, став би гасити пожежу, п?дкидаючи соломи у вогонь? У сво?му твор?нн? ≪Нове життя≫ Данте сам пов?дав, ск?льки тяжких дум, ? нар?кань, ? сл?з, ? нестерпних страждань вартувало йому в зр?л?шому в?ц? оце кохання, отож б?льше не буду опов?дати його. Усе-таки не можу замовчати того, про що ? сам в?н писав, ? що очевидц? засв?дчують, а саме що це кохання було чисте ? непорочне, що в жодному погляд?, або слов?, або рус? закоханого, як ? предмета його кохання, ан? разу не промайнув хтивий потяг: диво-дивовижне для тепер?шнього покол?ння, яке цура?ться безневинних насолод ? так звикло, ще не в?дчувши кохання, вже хтиво опанувати предмет бажання, що закоханий ?ншим коханням вида?ться йому чудас??ю, достеменним дивом! Якщо це почуття, таке сильне ? багатор?чне, позбавляло поета спокою, ? сну, ? апетиту, то якою ж, напевне, завадою воно було його обдаруванню ? п?днесеним заняттям! Зв?сно, чималою. Нехай багато людей стверджу?, що, навпаки, саме воно дало перший поштовх ген??в? Данте, ? наводять як доказ найпрекрасн?ш? римован? в?рш?, котр? в?н написав флорент?йським д?алектом на славу кохан?й, у яких говорить про свою стар?сть ? виклада? глибоко осмислен? погляди на кохання, але не погоджуюся з такими твердженнями, ?накше я мусив би визнати красиве слово м?рою вченост?, а це було б якнайглибшою оманою.

VI. Скорбота Данте через смерть Беатр?че
Ус?, безсумн?вно, знають, що в цьому св?т? нема? н?чого непорушного, ? особливо п?двладне зм?нам людське життя. Трохи б?льше охолоне чи розпариться людина, год? й казати про ?нш? незл?ченн? випадковост? й можливост?, ? ? от вона вже зразу переходить в?д буття до небуття, ? н?що ?? в?д цього не ряту? ? ан? вельможн?сть, ан? багатство, ан? молод?сть, жодн? св?тськ? блага ? звання; усю сувор?сть цього загального закону Данте п?знав, особисто побачивши смерть, але не свою, а ?ншо? людини.
Найпрекрасн?ша Беатр?че не мала ? двадцяти п’яти рок?в, коли з дозволу Всемогутнього вона покинула цей пад?л смутку ? заслужила найвищого блаженства як винагороду за сво? чесноти. Ця втрата кинула Данте в таку журу ? скорботу, виштовхнула з його очей так? потоки сл?з, що багато його близьких ? р?дних ? друз?в ? не спод?валися йому заспоко?ння ?накше як у смерт? й оч?кували ?? хуткого приходу, адже в?н не слухав н?чи?х настанов, був глухий до вс?х ут?шань. Його дн? були под?бн? до ночей, а ноч? ? до дн?в, ? ан? година не минала без нар?кань, з?тхань ? г?рких ридань; його оч? були схож? на невичерпн? джерела, отож ус? зачудовувалися ? зв?дки ма? в?н такий запас вологи для таких рясних сл?з! Але зна?мо, що тягар будь-яко? скорботи з плином часу ста? не таким важким, адже все в цьому св?т? нетривале ? тл?нне, ? от, за к?лька м?сяц?в, Данте вже м?г без сл?з думати про те, що Беатр?че померла; горе, поступившись, дало м?сце розуму, ? наш поет мусив визнати, що жодн? ридання ? сльози не повернуть йому втрачено? кохано?, н?що на св?т? не воскресить ??; поступово в?н почав звикати до думки, що б?льше н?коли ?? не побачить, а через дещицю часу його сльози висохли, скарги все р?дше виривалися з грудей, а тод? й зовс?м замовкли.
В?д пролитих сл?з, в?д жури, яка переповнювала його серце, в?д нехтування собою в?н видом упод?бнився до дикуна ? худющий, оброслий бородою, сам на себе несхожий, отож мимовол? збуджував жаль не лише у друзях, але й у чужих людях; проте, поки його життя минало у сльозах, в?н ховався в?д сторонн?х очей. Керован? сп?вчуттям, боячись, як би все це не ск?нчилося зовс?м кепсько, р?дн? Данте почали думати, чим би допомогти йому, ?, побачивши, що сльози перестали литися з його очей, а тяжк? з?тхання ? вириватися з утомлених грудей, вони знову приступили до невт?шного з ут?шаннями, ? якщо дос? в?н уперто в?дкидав ?х, замикаючи св?й слух до них, то тепер почав не лише прислухатися, але й охоче дослухатися до всього, що говорили йому на заспоко?ння. Адже ? через бажання не лише вил?кувати Данте в?д скорботи, але й знову зробити щасливим, р?дн? постановили одружити його, аби нова кохана принесла йому не менше радост?, ан?ж утрачена ? жури. Знайшовши п?дхожу наречену, вони опов?ли Данте св?й нам?р, п?дсилюючи слова аргументами, за ?хньою тямою, особливо переконливими. Утримаюся й цього разу в?д подробиць, скажу лише, що, витративши чимало часу ? зусиль, р?дн? досягли свого: Данте одружився.

VII. М?ркування про шлюб
О занурен? в п?тьму, сл?п? розуми! О марн? м?ркування смертних! Як часто ваш? поради призводять до насл?дк?в, неспод?ваних для вас, хоча найчаст?ше ?х би можна було передбачити! Хто наст?льки шалений, що повезе людину з нашо? благосно? ?тал?? до п?щано-спекотно? Л?в??, аби людина подихала там прохолодою? Чи ? з острова К?пру в огорнут? в?чною сут?нню Родопськ? гори, аби там людина з?гр?лася? Який л?кар л?куватиме вогневицю розпаленими вуалями або озноб, який трясе до самих к?сток, ? сн?гом ? кригою? Зв?сно, т?льки той, кому може впасти в голову зц?лювати любовн? страждання, що ?х запод?яла одна ж?нка, одруженням з ?ншою! Так? л?кар? не розум?ють природи кохання, не розум?ють, що кожне нове почуття лише розпалю? давню пристрасть. Якщо вона глибоко вкоренилася в серц? закоханого, йому не допоможуть жодн? поради, жодн? настанови. О перш?й пор? будь-яка м?зерна завада при?мно розпалю? кров, та коли кохання дозр?ло, нездоланн? перешкоди можуть погубити людину. А тепер поверн?мося до нашого предмета ? пом?ркуймо, якими шляхами намагаються люди подужати муки кохання.
Подумайте сам?, чого досягне той, хто, стараючись в?двол?кти мене од надокучливо? думки, нав?ю? численн? ще надокучлив?ш?? Т?льки одного: згинаючись п?д вагою нового тягаря, я зажадаю попереднього, в?д якого в?н позбавив мене; так воно й бува? ? по приклади не випада? ходити далеко, ? коли люди, прагнучи скинути ц?лковито чи бодай частково тягар смутк?в, необдумано одружуються чи дозволяють себе одружити, коли на власному г?ркому досв?д? переконуються, що, виплутавшись ?з сильця, потрапили до ?ншого, непор?внянно б?льш мудрованого, ? каються, що вс? дороги назад уже ?м в?др?зано. Р?дн? й друз? постановили одружити Данте, аби в?н припинив оплакувати Беатр?че. Не думаю, хоча й не знаю напевне, що одруження вил?кувало його в?д пристрасного кохання до Беатр?че; щоправда, в?н уже не лив сл?з ? проте вони перестали в нього литися ще до одруження, ? але нав?ть якщо давня скорбота стихла, ?й на зм?ну, сл?д думати, з’явилися нов? прикрощ?, можливо, не менш бол?сн?.
В?н звик ц?л? ноч? просиджувати за сво?ми священними студ?юваннями, звик, якщо була охота, поринаючи в читання, розмовляти з ?мператорами, королями, з великими володарями, звик ув?ходити в дискус?? з ф?лософами, насолоджуватися товариством найславетн?ших поет?в, вислуховувати горе стражденних ? цим пом’якшувати власну скорботу. Тепер в?н бував у такому товариств? лише з дозволу молодо? дружини, а якщо дозволу не було, мусив в?дриватися од наст?льки виданих сп?врозмовник?в, ?, марнуючи час, слухати ж?ноч? м?ркування, ? не лише погоджуватися з ними, але й вичавлювати з себе похвали, аби уникнути дор?кань. В?н полюбляв усам?тнюватися, знуджений вульгарною черню, ? м?ркувати на вол? про те, яка духовна сила руха? небесн? сфери, хто вдихнув життя в земн? створ?ння, яка причина причин, або виношувати дивовижн? задуми, або компонувати твори, як? ув?чнили його наймення серед нащадк?в, а тепер мусив, п?дкоряючись бажанню молодо? дружини, не лише в?дразу уривати ц? дорог? йому роздуми, але й зм?шуватися з товариством, вельми до таких роздум?в не схильним. В?н звик см?ятися ? плакати, складати п?сн? й з?тхати у згод? з солодкими чи скорботними почуттями, як? охоплювали його, а тепер не см?в ? думати про це, адже мусив зв?тувати не т?льки про поважн? справи, але й про найменше з?тхання, допов?дати, чому ? нав?що в?н з?тха?, оск?льки якщо в?н веселий, отже, коха? ?ншу, а якщо сумний, отже, ненавидить ??, молоду дружину.
О, який нестерпний тягар ? жити, розмовляти, стар?ти й урешт? померти об?ч тако? помисливо? ?стоти! Що ж бо казати про нов? клопоти, особливо тяжк? людин?, незвично? до них (та ще в нашому м?ст?), ? наприклад, як д?стати нов? стро?, коштовност?, непотр?бн? прикраси, як? лише захаращують дом?вку, але, на думку ж?нок, необх?дн? для пристойного життя, як д?стати слуг ? служниць, годувальниць ? поко?вок, як д?стати частування для бенкет?в, п?дношення ? дарунки родичам молодо? дружини, аби вона переконалася, що чолов?к ?х любить, та ще багато чого, про що й не п?дозрюють парубки. Тепер-но перейду до того, про що не можна змовчати. Кожен зна?, що дозв?льн? люди люблять потеревенити про чужих дружин: мовляв, ця вродлива, а та ? н?. ? якщо ж?нка заживе слави як уродливиця, кожен зна?, що ?? одразу оточить юрма шанувальник?в ? почне безсоромно бентежити нест?йку душу ? хто вродою, хто вельможн?стю, хто незм?рними лестощами, другий дарунками, трет?й при?мним поводженням. ? най?мов?рн?ше, хоч один та доможеться того, що таке бажане багатьом. Тимчасом досить ж?нц? всього раз заплямувати свою честь ? ? вона вже дов?ку зганьблена, а чолов?к ? глибоко нещасний. Якщо, соб? на горе, чолов?к узяв за дружину погану ж?нку, то ? вродливиця подеколи швидко йому набрида? ? приклад?в цьому без л?ку, ? а невродлива, з якою, кр?м того, в?н пов'язаний до скону, ста? такою осоружною, що, сл?д думати, нав?ть м?сце, де вона пост?йно перебува?, ста? йому ненависним. В?дпов?даючи на це, вона сповню?ться злоби, а нема? зв?ра лют?шого за роз?злену ж?нку, ? вже не знайти на св?т? спокою тому, хто приречений жити з ж?нкою, як?й зда?ться, буц?мто ?? гн?в справедливий, ? але ж це зда?ться ?м ус?м!
Що сказати про ?хн? звича?? Якби я почав доводити, як ? якою м?рою ж?нки ворож? споко?в? й пог?дност? чолов?к?в, мо? м?ркування б надто розтяглося; довол? сказати лише про одну рису, притаманну майже вс?м ж?нкам. Твердо знаючи, що доброго слугу н?хто не прожене, а поганому одразу в?дмовлять у м?сц?, вони вважають, що в усьому упод?бнюються слугам, коли поводяться добре, зате почуваються достеменними господинями, коли вчиняють погано ?, одначе, н?хто ?х не проганя?. Але нав?що маю особливо виказувати те, що й так сливе вс? ми зна?мо? Гадаю, л?пше помовчати, ан?ж сво?ми словами навернути на себе гн?в отих непевних ж?нок. Кожен зна?, що спершу покупець гарно придивиться до товару, а тод? вже в?зьме, та майбутньо? дружини це не стосу?ться: до не? не дозволяють придивлятися через страх, що вона розподоба?ться чолов?ков? ще до того, як в?н уведе ?? до сво?? дом?вки. Одружуються не з т??ю, яка була до вподоби, а з т??ю, яку п?дсуне доля. ? якщо ц? мо? м?ркування правильн?, ? а хто ма? досв?д, той з ними погодиться, ? можна уявити соб?, ск?льки страждань приховано у спальнях, котр? славн? як осел? щастя в людей, чи? оч? недостатньо прониклив?, аби бачити кр?зь ст?ни. Зв?сно, не стверджую, що саме так було ? в Данте ? мен? цього нев?домо, ? тим не менше, через ц? причини або через як?сь ?нш?, але, розлучившись ?з т??ю, котру було дано йому як ут?ху в?д ус?х жал?в, в?н б?льше н?коли не повертався до не? й, де б не перебував, не допускав ?? до себе, хоча прижив з нею к?лькох д?тей. Т?льки хай не намагаються робити з мо?х сл?в висновку, н?бито силкуюся в?дмовити чолов?к?в од одруження: навпаки, щиросердно хвалю його, але не для вс?х. Нехай т?, котр? в?ддан? п?днесеним заняттям, в?ддадуть цю честь багатим дурням, вельможним панам ? простолюдинам, а сам? нехай насолоджуються ф?лософ??ю, ц??ю найл?пшою в св?т? дружиною.

VIII. Перипет?? публ?чного життя Данте
Природний переб?г нашого св?тського життя такий, що одна турбота незм?нно тягне за собою ?ншу. В?д родинних справ Данте мимовол? звернувся до справ державних ?, спокушений марнотними шануваннями, незм?нними супутницями громадських посад, забувши, зв?дки прийшов ? куди йде, по т?м’я занурився в ц? клоп?тлив? справи, а Фортуна була попервах така милостива до нього, що коли випадала потреба прийняти або в?дправити посл?в, ухвалити або скасувати закон, укласти мир або оголосити в?йну, коротше кажучи, зважитися на будь-який важливий крок, то володар? передус?м запитували думки Данте. Здавалося, громада ?дино йому в?рить, ?дино на нього спод?ва?ться, йому одному в?дда? оп?ку над сво?м духовним ? земним добробутом.
Але Фортуна, руйн?вниця наших задум?в ? ворогиня людського блага, спершу к?лька рок?в тримала Данте на сам?й гор? свого колеса, а пот?м, коли в?н несхитно пов?рив у не?, повернула колесо так, що в?н опинився в самому дол?.

?Х. Як в?н став сп?вучасником битви м?ж парт?ями
У ту пору флорент?йц? були найогидн?ше под?лен? на дв? парт??, а кожну очолювали досв?дчен? й хитромудр? ватажки, отож сили були р?вн?, ? то одна парт?я брала гору, то друга, на невдоволення т?й, що програла. Аби по?днати розтяте т?ло р?дного м?ста, Данте застосував ус? сво? зд?бност?, знання, ум?ння, стараючись нав?яти найрозсудлив?шим сп?вгромадянам, що чвари швидко знищать нав?ть велике починання, тод? як узгоджен? д?? надають великого розмаху нав?ть найменшому. Але пот?м в?н побачив, що його слухач? загрузли в упертост? й ус? старання ?х переконати даремн?, ? вже вир?шив в?дмовитися од ус?х посад ? замкнутися в усам?тненн?, уважаючи, що така божа воля; одначе, спокушений звабами слави й прихильност? марнотного плебсу, п?дл?гши напучуванням ?менитих громадян, керуючись, окр?м того, переконанням, що при нагод? зможе вчинити сво?му м?сту б?льш? послуги, об?ймаючи важлив? посади, ан?ж в?дкинувши ?х ? усунувшись в?д усього (о безглузда жаго людсько? шаноби, ти така сильна, що, мен? зда?ться, нема? людини, яка була б в?льна од тебе!), цей зр?лий муж, якого вигодувала, виростила, настановила добра ф?лософ?я, який знав багато приклад?в повалення володар?в ? давн?х ? тепер?шн?х, загибел? держав, рег?он?в, м?ст, несамовитих п?дбурювань Фортуни, яка нав?ю?, що треба гнатися т?льки за високими званнями, усе-таки не схот?в чи не зм?г в?двернутися од цих спокус. Отже, Данте вир?шив не в?дмовлятися од фальшивого блиску ? жалюг?дно? пишноти почесних посад; при цьому в?н усв?домлював, що не зможе створити третьо? парт??, наст?льки сильно? й справедливо?, що, поклавши край несправедливостям двох уже наявних, вона припинила б ?хн? чвари, отож в?н ? при?днався до т???, котра видавалася йому розсудлив?шою ? г?дн?шою, ? продовжував у м?ру сво?? тями працювати на користь в?тчизни й сп?вгромадян. Вза?мна ненависть ? ворожнеча флорент?йц?в, хоча н? на чому не ?рунтована, день у день зростала, ? р?ч доходила до того, що при загальному сум’ятт? в головах м?стяни хапалися за зброю, спод?ваючись розв’язати вс? суперечки вогнем ? мечем, не тямлячи в засл?пленн? гн?ву, що лише наближають годину сво?? г?рко? загибел?. А позаяк обидв? сторони вже не раз доводили сво? могуття, запод?юючи одна одн?й чимало? шкоди, присп?ла пора зд?йснитися та?мним задумам гр?зно? дол?: пройшла чутка ? вона однаково розносить правду ? брехню, ? що парт?я, ворожа парт?? Данте, з?бравши без л?ку збройних присп?шник?в, готу? ворогам небезпечну ? хитромудру пастку, ? т?, в особ? сво?х ватажк?в, сповнилися такого страху, що, не слухаючи порад, не м?ркуючи, не роздумуючи, вир?шили рятуватися втечею; укуп? з ними мусив т?кати й Данте, який, митт?во втративши вс? висок? посади, був повалений на землю, б?льше того ? вигнаний з р?дно? земл?. Заледве вони покинули м?сто, як чернь почала люто трощити й грабувати ?хн? житла, а ще за к?лька дн?в звитяжц? встановили у Флоренц?? сво? порядки, засудили ватажк?в переможено? парт?? до в?чного вигнання, а нерухоме майно вт?кач?в почасти передали до скарбниц?, почасти под?лили м?ж собою; у числ? найзл?ших ворог?в Флоренц?? ледве не на першому м?сц? було пойменовано Данте.

Х. Прокляття несправедливому вироку вигнання
Ось вона ? винагорода, яку д?став Данте за н?жну любов до в?тчизни! Ось винагорода йому за невтомн? старання покласти край м?стянським чварам! Ось винагорода за вс? клопоти, за вс? зусилля одарувати сп?вгромадян добробутом, споко?м, миром! Який неспростовний доказ непост?йност? юрми й нерозсудливост? тих, хто поклада?ться на не?! Людину, яку ще зовс?м недавно вважали над??ю держави, улюбленця вс?х флорент?йц?в ? опору народу, зненацька, беззаконно, безпричиново ? раптово прирекли на в?чне вигнання злобним вироком от??? само? черн?, що ран?ше так часто п?дносила його до небес! Ось вона, та мармурова статуя, споруджена, аби подовжити у в?ках пам'ять про його чесноти! Ось вони, л?тери, якими на золотих скрижалях накреслено його наймення серед ?мен покровител?в в?тчизни! Ось вона, сповнена вдячност? хвала за вс? його доброчинства! Чи знайдеться п?сля цього людина, котра, дивлячись на так? справи, не скаже, що наша держава справд? стала кульгавою? О марнотна самоомано смертних, чому так? незл?ченн? болюч? приклади не слугують тоб? осторогою, вуздою, нагадуванням про неминуче пад?ння? На жаль! Якщо через давнину л?т забула ти Кам?лла, Рутил?я, Кор?олана, обох Сцип?он?в та ?нших доблесних муж?в старожитност?, хай цей зовс?м недавн?й випадок напоумить тебе ? застереже в?д гонитви за св?тськими насолодами! Нема? на св?т? н?чого б?льш несталого за народну любов; лише дурень може радити дов?ритися ?й, ? лише божев?льний розрахову? на не?! Тому полиньмо душею в небеса, чи? безтерм?нов? закони, чия в?чна велич, чия ?стинна краса нескаламучено в?дбивають у соб? того, хто, сам непорушний, руха? все суще за сво?ю премудрою волею, адже ми вряту?мося в?д оман, т?льки якщо в?дмовимося од марноти марнот ? покладемо наш? спод?вання на нього одного ? ?дину в св?т? непохитну твердиню.

Х?. Життя поета у вигнанн? до приходу в ?тал?ю Генр?ха VII
Отак Данте залишив м?сто, чи? мури не лише бачили, як зростав поет, але ?х в?дновили з ру?н його пращури, ? п?шов у вигнання, не взявши з собою ан? дружини, ан? д?тей, надто малол?тн?х, аби йти за ним; треба сказати, що за безпеку родини в?н не хвилювався, бо дружина Данте була родичкою майже вс?х поводир?в ворожо? йому парт??, але на нього самого всюди чатували небезпеки, тому в?н понев?рявся вс??ю Тосканою. Його дружина великими зусиллями врятувала в?д дикунства плебсу дещицю ?хнього майна п?д приводом того, що буц?мто це ? ?? посаг, отож сяк-так могла прогодуватися з д?тьми, а в?н, знедолений, мусив сушити соб? голову, який би знайти прожиток. Як часто в?н придушував у соб? справедливий гн?в, що шматував його г?рше за смертну муку, пригн?чував, ут?шаючись над??ю, що все це ненадовго, що ще трохи терп?ння ? ? в?н повернеться на батьк?вщину! Але оч?кування не зд?йснювалися, ?, залишивши Верону (куди вт?к ?з Флоренц?? до мессера Альберто делла Скала, який гостинно зустр?в його), в?н р?к за роком мешкав то в Казент?но у графа Сальват?ко, то в Лун?джан? в марк?за Мороелло Маласп?ни, то в родин? Фаджуоли в горах неподал?к Урб?но, ? вс? приймали його з шанобою, наск?льки дозволяли ?м обставини й можливост?. Пот?м в?н побував у Болонь?, трохи згодом ? у Паду? й нарешт? ? ? знову у Верон?. День у день в?н усе б?льше переконувався, що його над?я даремна й ус? шляхи повернення до Флоренц?? в?дтято, ? тод? попрощався не лише з Тосканою, але ? взагал? з ?тал??ю й, сяк-так перебравшись через гори, як? в?докремлюють ?? од ?алл??, вирушив до Парижа й оселився там, увесь св?й час присвячуючи вивченню ф?лософ??, богослов’я та ?нших наук, як? позабував за роки знегод. Поки в?н жив, поринувши в учен? студ?ювання, трапилося дещо, чого Данте не передбачав: Генр?ха, графа Люксембурзького, за бажанням ? волею тогочасного папи Климента V, було п?двищено до сану короля Римського й ув?нчано ?мператорською короною. З Н?меччини ?мператор вирушив до ?тал??, де багато пров?нц?й були йому ворож?, ? вчинив розгромну облогу Бреш??. ? от Данте, почувши про це, твердо пов?рив, що, за низкою ознак, ?мператор неодм?нно здобуде перемогу, п?сля чого в?н, Данте, за допомогою сильного ? справедливого державця, зможе повернутися до р?дного м?ста, як би не противилися цьому флорент?йц?. ? знову в?н перебрався через гори й, укуп? з численними ворогами тод?шн?х флорент?йських володар?в, став засилати посл?в ? писати листи ?мператоров?, умовляючи зняти облогу з Бреш?? та вс? сили кинути на Флоренц?ю, доводячи, що зламати цю головну супротивницю державця ? ? вже не становитиме жодного чи, принаймн?, особливого труду завоювати також ?нш? рег?они ?тал??, очистити ?? в?д ворог?в ? усталити свою владу. Вони подужали переконати Генр?ха п?ти на Флоренц?ю, але сво?? мети не досягли: м?сто трималося ст?йко, набагато вперт?ше, ан?ж вони гадали, ?, не досягнувши усп?ху, глибоко знев?рений ?мператор повернув на Рим. Усе-таки в?н дечого вже досягнув, багато розпочав, ще б?льше задумав, але тут ус? його справи урвав передчасний ск?н, який кинув у розпач ус?х, хто пов’язував з ним сво? спод?вання, особливо Данте: б?льше не намагаючись повернутися на батьк?вщину, в?н перейшов через Апенн?ни й оселився в Романь?, де прожив до само? смерт?, яка поклала край ус?м його злигодням.

Х??. Данте ? г?сть у ?в?до Новель да Полента
У ту пору господарем Равенни, уславленого ? давнього м?ста в Романь?, був благородний лицар на ймення ?в?до Новель да Полента, знавець в?льних мистецтв ? шанувальник людей, обдарованих талантами, особливо ? прогресивних учених. Коли до нього д?йшла зв?стка, що той самий Данте, про чи? обдарування в?н давно вже чував, зовс?м неспод?вано прибув до Романь? й поринув у величезну скорботу, ?в?до да Полента схот?в запросити поета до себе ? прийняти його з високою честю. Не чекаючи, аби Данте звернувся до його гостинност? й розум?ючи, як бол?сно людин? таких чеснот принижуватися до прохань, в?н великодушно постановив випередити поета ?, як про особливу мил?сть, сам попросив про те, про що рано чи п?зно мусив би просити Данте: про згоду оселитися в нього в Равенн?. Оск?льки бажання запрошувача ? запрошуваного зб?глися, до того ж Данте припала до серця гостинн?сть благородного лицаря, та й потреба не залишала йому ?ншого виходу, в?н, не чекаючи на повторне запрошення, одразу вирушив до Равенни; його почесно прийняв господар м?ста, ? в його ласц?, п?днесений духом, серед багатства ? задоволення, н? в чому не зазнаючи нестач?, прожив там до к?нця свого життя.

Х???. Його старання у прац?
Ан? палке кохання, ан? г?рк? сльози, ан? родинн? клопоти, ан? спокуслива слава видних посад, ан? прикре вигнання, ан? бол?сн? злидн? ? н?що не могло в?двол?кти нашого Данте од священно? прац? ? його головно? житт?во? мети, адже, як буде розказано нижче, коли п?де мова про його твори, в?н ? в роки найтяжчих випробувань продовжував творити. Але якщо, попри описан? вище незл?ченн? й майже нездоланн? перешкоди, Данте силою свого ген?я ? наполеглив?стю здобув тепер?шню свою славу, яких би висот в?н сягнув, якби, под?бно до багатьох ?нших, мав юрми прихильник?в чи, принаймн?, не мав ворог?в ? у кожному раз?, таких численних? Зв?сно, н?чого не можу стверджувати, але все-таки насм?люся припустити, що на земл? в?н би впод?бнився до небожителя.

XIV. Велич народного поета. Його смерть
Розлучившись якщо не з бажанням, то з над??ю повернутися до Флоренц??, Данте к?лька рок?в прожив у Равенн? п?д захистом свого милого покровителя ? за цей час власним прикладом багатьох приохотив до компонування в?рш?в, особливо ? народною ?тал?йською мовою, котру, за мо?ю тямою, в?н уславив ? облагородив у очах сво?х сп?вв?тчизник?в не менше, н?ж Гомер ? свою мову в очах грек?в, а Вер??л?й ? в очах латинц?в. ? хоча в?днедавна прийнято вважати, що наш поет не перший почав складати в?рш? ц??ю мовою, н?хто ран?ше не насм?лювався ? не намагався в розм?рених строфах з? сп?взвучними зак?нченнями створювати нею величн? твор?ння мистецтва: вона видавалася придатною лише для вишуканих любовних в?рш?в. А Данте неспростовно дов?в, що й народною мовою можна говорити про найб?льш глибокодумн? предмети, ? п?дн?с ?? вище за вс? ?нш? мови.
Але, як ? кожному смертному, над?йшла година Данте; майже на половин? п’ятдесят шостого року життя в?н захвор?в ? з благочестивою покорою причастився святими та?нствами, як нам велить наша християнська в?ра, ?, покаявшись в усьому, чим у людськ?й слабкост? м?г прогн?вати Всевишнього, спитав у нього прощення ? в середин? вересня-м?сяця 1321 року в?д Р?здва Христового, того самого дня, коли Церква святку? Воздвиження Чесного Хреста, наш поет, на велику скорботу вищеназваного ?в?до й ус?х равеннських мешканц?в, в?ддав Господов? втомлену душу, котру, безсумн?вно, прийняла у сво? об?йми його найблагородн?ша Беатр?че, ? нин? перед ликом Того, хто ? нетл?нне благо, струсивши скорботи минущого ?снування, в?н укуп? з нею п?зна? щастя без к?нця ? краю.

XV. Похорон ? поховальна шаноба
Великодушний лицар вел?в оздобити труну Данте емблемами, як? годяться поетов?, найб?льш ?менит? м?стяни на плечах в?днесли цю труну на кладовище при церкв? Святого Франциска, ? там Данте було вчинено г?дну шанобу, ? ?в?до, насилу придушуючи ридання, наказав пом?стити труну в кам’яну усипальницю, яка збер?га? ?? донин?. П?сля похорону ?в?до попрямував до будинку, де ран?ше мешкав Данте, ?, за равеннським звича?м, виголосив довге ? красномовне хвалебне слово на славу велик?й ученост? й цнотам пок?йного та на вт?ху його друзям, котрих той покинув у цьому падол? скорботи, ? ? об?цяв, якщо йому надал? буде даровано життя ? владу, ушанувати Данте таким надгробком, який збер?г би пам'ять про нього у в?ках, нав?ть якби сам в?н не ув?чнив себе сво?ми твор?ннями.

XVI. Змагання поет?в за еп?таф?ю Данте
Невдовз? похвальний нам?р ?в?до став в?домий ус?м найл?пшим в?ршувальникам у Романь?, ? вони, прагнучи виявити сво? обдарування, як ? воздати належне пам’ят? пок?йного поета, а також здобути прихильн?сть ? мил?сть володаря, що виявив це бажання, скомпонували по в?ршован?й еп?таф?? для майбутнього надгробка, аби з цих хвалебних рядк?в нащадки дов?далися, чи? рештки тут спочивають, ? над?слали сво? твори великодушному лицарев?, але той, ставши невдовз? жертвою перипет?й дол?, утратив сво? волод?ння ? ск?нчив життя в Болонь?, отож його нам?р поставити надгробок, оздоблений еп?таф??ю, виявився полишений. Не так давно я мав нагоду прочитати ц? в?рш? й уважав незайвим, коли вже вони з пойменовано? причини не пос?ли належного ?м м?сця, прилучити ?х до цього твору: останн?й, не будучи гробницею, що збер?га? рештки Данте, под?бно до не?, покликаний збер?гати в?чну пам’ять про поета. Але так само, як на мармуровому надгробку викарбували б лише одну еп?таф?ю серед ус?х написаних (а ?х було багато), ум?щую тут усього одну ? ту, котру по уважному розгляд? я вважав найб?льш г?дною ? за виконанням, ? за думкою, а саме чотирнадцять рядк?в, як? скомпонував маестро Джованн? дель В?рджил?о, знакомитий у ту пору болонський поет ? найв?ддан?ший друг Данте. Ось ц? рядки:

XVII. Еп?таф?я
Theologus Dantes, nullius dogmatis expers;
Quod foveat clara philosophia sinu:
Gloria musarum, vulgo gratissimus auctor,
Hic iacet, et fama pulsat utrumque polum:
Qui loca defunctis gladiis regnumque gemellis
Distribuit, laicis rheloricisque modis.
Pasqua Pieriis demum resonabat avenis;
Atropos heu laetum livida rupit opus.
Huic ingrata tulit tristem Florentia fructum,
Exilium, vati patria cruda suo.
Quem pia Guidonis gremio Ravenna Novelli
Gaudet honorati continuisse ducis,
Mille trecentenis ter septem Numinis annis,
Ad sua septembris idibus astra redit.

XVIII. ?нвектива супроти флорент?йц?в
О невдячна в?тчизно, пов?дай, яке недоумство, яке недбальство тебе охопило, що ти так нечувано жорстоко насм?лилася вигнати за сво? меж? свого найбезц?нн?шого громадянина, свого найб?льшого доброчинця, свого найнепор?внянн?шого поета? ? чим була ти одержима пот?м? Якщо намага?шся знайти соб? виправдання за вчинене зло в тому дус? буйства, який вселився тод? в ус?х, чому, коли тв?й гн?в згас ? душа знайшла спок?й, чому, питаю, ти не покаялася ? не прикликала поета до себе? Отож вислухай мене, твого сина, не будь глуха до цього докору, спричиненого справедливим обуренням, адже шукаю лише тво?? виправи, а не кари. Чи ж не гада?ш ти, що, оздоблена такими блискучими титулами, не наст?льки багато втратила, вигнавши людину, якою б не могло похвастати жодне з сус?дн?х тоб? м?ст? В?дпов?дай, якими звитягами, здобутками, чеснотами, якими мужн?ми громадянами ти уславлена? Чернь, котру завше вабить видиме, а не сутн?сне, п?дносить тебе за тво? багатство, нетривке ? минуще, за тво? гарноти, тенд?тн? й тл?нн?, за твою розк?ш, осудливу ? розслаблювальну. Можливо, ти пиша?шся сво?ми численними купцями й митцями? На жаль! яке безглуздя! Торг?вля ? нице ремесло, адже ?? руха? т?льки корислива жага наживи, а мистецтво ? яке колись так облагородили люди високого ген?я, що це благородство мовби пор?днилося з ним, ? нин? розбещене т??ю ж корислив?стю ? мало чого варту?. Чи ти пиша?шся недбал?стю й п?дл?стю тих, котр?, чванячись давниною родоводу, стараються захопити вс? почесн? посади, одразу неславлячи ?х грабунками, п?дступами, зрадами? Нег?дна горд?сть ? вона викличе лише зневагу в людях, чи? судження ?рунтуються на тверд?й, нерушн?й основ?. О жалюг?дна мати, прозр?й врешт? й збагни, щó ти нако?ла, засоромся ? покайся у спод?яному, ? адже ти славна мудр?стю, а так помилилася у сво?му вибор?! На жаль! якщо ти була нездатна ухвалити правильне р?шення, чому не взяла прикладу з тих м?ст, як? до сьогодн? славляться похвальними д?ями? Атени, це м?сто, один з? св?точ?в Грец??, яке колись урядувало св?том, знамените ораторами, ученими, майстерними полководцями; Ар?ос, усе ще гордий сво?ми високор?дними царями; Смирна, яка заслугову? на поклон?ння у в?ках, адже ?? пастирем був Святий Миколай; П?лос, уславлена батьк?вщина старого Нестора; Кими, Х?ос ? Колофон ? ус? ц? чудов? м?ста давнини у дн? свого найвищого розкв?ту не вважали соромливим несамовито сперечатися м?ж собою за честь називатися батьк?вщиною богор?вного поета Гомера ? так твердо й переконливо доводили сво? права, що ?хньо? суперечки не розв’язано й нин?, та ? як ?? розв’язати, коли вони дос? вихваляються сво?м великим громадянином. Чи не тим знаменита Мантуя, наша сус?дка, що Вер??л?й був мантуанцем? Його ?м’я наст?льки знане там ? оточене такою шанобою, що зображення поета оздоблюють не лише громадськ? буд?вл?, але й багато приватних осель: нехай в?н був сином гончаря ? мантуанц? розум?ють, що благородство Вер??л?я також облагородило ?х. Як пиша?ться Сульмона Ов?д??м, Веноза ? Горац??м, Акв?н ? Ювеналом, так ? будь-яке м?сто ? будь-яким сво?м славним сином, ? кожен утверджу? його чесноти. Тоб? було б зовс?м не соромно насл?дувати ?хн?й приклад, адже не без п?дстави вони так любили й шанували цих сп?вгромадян: вони розум?ли те, що належало б ? ран?ше, ? нин? розум?ти й тоб?, а саме що автори видатних твор?нь ув?чнюють сво? р?дне м?сто; його назва продовжу? жити, нав?ть якщо саме воно зника? з поверхн? земл?, а образ, який воскресили ц? твори, в?дом? всьому св?ту, наяву поста? людям, котр? н?коли його не бачили. Одна ти, у якомусь незбагненному засл?пленн?, обрала ?нший шлях, ти зневажливо в?двернулася од цього св?тила, немовби сама лл?ш яскраве пром?ння, немовби Кам?лли, Публ?коли, Торквати, Фабриц??, Катони, Фаб??, Сцип?они ? тво? д?ти, як? уславили тебе сво?ми дивовижними звершеннями; ти не лише випустила з рук Клавд?ана, свого давнього громадянина, але не зберегла й нин?шнього, ти в?дкинула поета, вигнала його ?, якби це було тоб? до снаги, заборонила б йому йменуватися флорент?йцем. Як по цьому можу не шар?тися за тебе? ? от уже не Фортуна, а одв?чний переб?г речей, н?би догоджаючи тво?м гидким бажанням, зд?йсню? те, що в мерзенн?й несамовитост? зд?йснила б ти сама, якби поет потрапив тоб? в руки: в?н, цей непорушний закон, убива? його. Помер Данте Ал??’?р?, помер у вигнанн?, на яке ти, заздрячи його досконалостям, так несправедливо, прирекла поета. Чи чувано, аби матер? була ненависна чеснота ?? власного сина? Який небувалий гр?х! Але нин? спочив в?н, нин? ти можеш безкарно грузнути в пороках, тож угамуйся ? припини це довге, несправедливе гноблення! В?н ? живий не став би тоб? шкодити, тим б?льше не зашкодить мертвий. В?н лежить п?д чужими небесами, ? побачиш ти його т?льки того дня, коли вс? тво? громадяни постануть перед праведним суддею, який зважить ?хн? провини й покара? заслужено.
Якщо слушне те, що ненависть, злоба ? ворожнеча змовкають, бачачи смерть, тод? хто б не був померлий, час тоб? оговтатися, узятися за розум, усоромитися справ, таких осоружних тво?му давньому милосердю, знову час стати мат?р’ю, а не ворогинею, пролити врешт? сльози за сво?м сином, поринути в материнське горе, час побажати, аби хоч по скон? до тебе повернувся той, кого ти обмовила ? вигнала за життя, час в?ддати належне його пам’ят?, повернувши йому права громадянства, м?сце у тво?х мурах, твою вдячн?сть. Подумай: в?дпов?даючи на невдячн?сть, на пересл?дування, в?н платив тоб? син?вською шанобою, в?н не забирав у тебе права пишатися його твор?ннями, хоча ти позбавила його прав громадянства. Пров?вши ст?льки рок?в у вигнанн?, в?н завше й сам ?менувався флорент?йцем, ? в?д ?нших вимагав того ж, завше в?ддавав тоб? перевагу над ус?ма ?ншими м?стами, завше любив тебе. Яку ж дорогу обереш ти нин?? Чи будеш уперта у сво?й ненавист?? Невже в тоб? менше людяност?, ан?ж у варварах, котр? ? ус? ми це зна?мо ? не лише прохають видати ?м одноплем?нник?в, полеглих у бою, але й мужньо йдуть на смерть, аби лише вирвати у ворог?в ?хн? т?ла? Ти вимага?ш, аби св?т видав тоб? онуку уславлено? Тро?, дочку Рима, але д?ти завжди мають риси схожост? з батьками й пращурами. Пригн?чений скорботою Пр?ам не т?льки молив видати йому т?ло Гектора, але в?ддав за його рештки безц?нн? скарби. За легендою, римляни перевезли до свого м?ста з Л?терна рештки Сцип?она Старшого, порушивши цим його передсмертну, твердо висловлену волю. Притому, що Гектор довго ? мужньо боронив Трою, а Сцип?он був визволителем не лише Рима, але й ус??? ?тал??, тимчасом Данте, коли говорити за вс??ю строг?стю, не зд?йснив под?бних подвиг?в, а все-таки заслугову? на шанобу не меншу, адже в ус? часи сила збро? схилялася перед силою знання. Тод? од самого початку годилося б насл?дувати приклад згаданих мудрих м?ст, одначе ти не зробила цього, то бодай нин? спокутуй свою провину. У семи згаданих м?стах викрашаються надгробки над автентичною чи гаданою могилою Гомера. ? хто засумн?ва?ться, що мантуанц?, котр? так побожно обер?гають б?дний будиночок ? поля у П’?ттол? [1], як? колись належали Вер??л??в?, не спорудили б йому чудового надгробка, коли б Октав?ан Ав?уст, перен?сши рештки з Бранд?ц?о [2] до Неаполя, не наказав уважати м?сце його поховання недоторканим? Як довго Сульмона у скорбот? за тим, що ?? Ов?д?я поховано десь б?ля Понт?йських берег?в [3], ? як рад?? Парма, що зберегла в себе рештки Касс?я? Отож побажай ? ти стати хранителькою решток твого Данте, попрохай повернути ?х тоб?, прикинься, що здатна на великодушн? почуття, нав?ть якщо насправд? цей прах тоб? не потр?бен, грай, але бодай частково виправдайся в тяжкому проступку. Попрохай повернути тоб? його рештки. Не сумн?ваюся: тоб? в цьому в?дмовлять; отож, виказавши милосердя, ти одночасно зможеш рад?ти з притаманною тоб? жорсток?стю, що поет ? дал? в?дчужений од тебе. Але нав?що ц? вмовляння? Адже я не в?рю тому, що, якби мерц? були здатн? на як?сь чуття, Данте побажав би залишити свою нин?шню могилу ? повернутися до тебе. В?н спочива? об?ч таких г?дних сус?д?в, р?вних яким ти не можеш йому запропонувати. В?н спочива? в Равенн?, яка перевершу? тебе сво?ю давниною, ? нехай час спотворив ?? риси, у сво?й кв?туч? роки вона була прекрасн?ша в?д тебе нин?. Равенна тепер ? мовби велетенська усипальниця тих, чия пам’ять нам священна, ?, куди не кинемо погляду, будь-який цаль ?? земл? збер?га? шанован? нами рештки. То хто ж побажа? вернутися до тебе ? лежати пом?ж тво?ми громадянами, котр?, можливо, ? в могил? все ще сповнен? злоби й ненавист? й, не забувши давньо? ворожнеч?, так само пориваються геть одне в?д одного, як язики полум’я поховально? ватри, запалено? над двома тебанцями? Равенна, яка, омита безц?нною кров’ю багатьох мученик?в, побожно збер?га? ?хн? рештки, як ? рештки ст?лькох могутн?х кесар?в, ст?лькох людей, уславлених ? сво?ми пращурами, ? чеснотливими д?лами, тим не менше не переста? рад?ти, що Господь у сво?му милосерд? дозволив ?й стати беззм?нною хранителькою, пом?ж ?ншими надбаннями, ? цього скарбу ? праху людини, чи? твор?ння захоплюють увесь св?т, людини, до котро? ти так ? не п?днеслася. Але як? не ? велик? радощ? Равенни, що Данте поховано в ?? межах, ще сильн?ш? заздрощ?, що народився в?н у тво?х, ? вона мимовол? обурю?ться, адже щоразу, згадуючи про його останн? дн? й, отже, про не?, нащадки згадуватимуть про його батьк?вщину й, отже, про тебе. Грузни ж у сво?й невдячн?й злоб? й в?ддай Равенн? пишатися перед майбутн?ми покол?ннями тво?м славним поетом.

Х?Х. Стислий виклад попереднього
Вище я сказав про те, як зак?нчилося життя Данте, утомленого вельми тяжкими вченими заняттями, ? виконав свою об?цянку, опов?вши та, як мен? вида?ться, н?чого не пропустивши, про його палке кохання, родинн? й державн? клопоти, про його смутне вигнання ? про ск?н, а нин? час описати його вигляд, звички й найприм?тн?ш? риси характеру; а тод? в?дразу перейду до головних твор?нь поета, скомпонованих, незважаючи на знегоди, про як? стисло розказано вище.

Х?Х. Вигляд ? звички Данте
Наш поет мав зр?ст вищий в?д середнього, а коли досягнув зр?лих л?т, почав, окр?м того, сутулитися, ходив завжди неквапливо ? плавно, одяг носив найскромн?ший, як личило його л?там. Мав видовжене ? смагляве обличчя, в?рлиний н?с, довол? велик? оч?, масивн? щелепи, нижня губа в?дкопилювалася, густе чорне волосся кучерявилося, як ? борода, вид був незм?нно задумливий ? сумний. Це-бо, сл?д думати, послугувало причиною такого випадку. Коли твор?ння Данте вже славилися всюди, особливо та частина його ≪Комед??≫, котру в?н пойменував ≪Пекло≫, ? поета знали з вигляду багато чолов?к?в ? ж?нок, раз в?н ?шов вулицею Верони повз двер?, перед якими сид?ло к?лька ж?нок, ? одна з них, побачивши його, мовила, знизивши голос, але не наст?льки, аби ?? слова не сягнули слуху Данте ? його супутник?в: ≪Погляньте, ген ?де чолов?к, який спуска?ться в пекло ? поверта?ться зв?дти, коли надума?, ? приносить новини про тих, хто там мучиться≫, ? на що ?нша нехитро в?дпов?ла: ≪Кажеш достеменну правду ? поглянь, як кучерявиться його борода ? потемн?ло обличчя в?д пекельного полум’я й диму≫. Почувши ц? слова, вимовлен? за його спиною, ? розум?ючи, що ?х п?дказала простосердна в?ра, Данте усм?хнувся, задоволений такою думкою про себе, ? п?шов дал?.
? вдома, ? на людях в?н завше був навдивовижу спок?йний ? стриманий, а його звички вир?знялися крайньою добропорядн?стю ? шаноблив?стю.
У ?ж? й питв? був дуже стриманий, трапезував завше в одн? й т? сам? години, жодним стравам переваги не в?ддавав: хвалив вишукан?, але вдовольнявся найб?льш невигадливими, суворо осуджуючи тих, котр? в?двол?каються од учених занять ? марнують час на придбання р?дк?сно? пров?з??, а пот?м ? на ретельне приготування витончених страв, ? говорив про них, що ц? люди не для того ?дять, аби жити, а живуть, аби ?сти. Був нечувано ретельний у сво?й учен?й прац?, та й в усьому, до чого брався, отож його батьки й дружина г?рко нар?кали, допоки не звикли й не перестали звертати уваги на це. Р?дко говорив першим, якщо його не питали, а коли заговорював, то його мова була пов?льна ? голос завше звучав ладно з тим, про що йшлося; та коли потр?бно було, ум?в говорити гладенько ? вимовно, карбуючи кожне слово. У сво?й юност? був пристрасно в?дданий музиц? й сп?ву, дружньо зустр?чався з ус?ма найл?пшими сп?ваками й музикантами, ? вони, на його прохання, компонували при?мну ? величну музику до багатьох в?рш?в, котр? в?н писав задля цього. Я вже опов?дав, як в?ддано Данте служив т?й, кого все життя кохав. За загальним переконанням, саме любов до Беатр?че спонукала його звернутися до компонування в?рш?в народною ?тал?йською мовою; спершу в?н просто насл?дував р?зних поет?в, а тод?, ненастанно вправляючись, прагнучи якомога л?пше висловити сво? почуття ? здобути славу, в?н досягнув якнайб?льшого мистецтва в компонуванн? в?рш?в народною мовою ? не лише перевершив ус?х сво?х сучасник?в, але, б?льше того, так очистив ? оздобив цю мову, що в?дтод? багато хто прагне ? тай прагнутиме ? досконало вивчити ??.
Данте полюбляв усам?тнюватися, жити в?длюдно, аби н?що не уривало його роздум?в, а коли йому впадала в голову ц?кава думка, то, у якому б товариств? не перебував наш поет ? про що б його не питали, в?н в?дпов?дав, лише додумавши цю думку до к?нця, прийнявши або в?дкинувши ??, а так бувало ? в години велелюдних трапез, ? п?д час мандр?вок, ? взагал? коли завгодно.
Якщо в?н поринав у студ?ювання, однаково де ? коли, його не могла в?двол?кти од них найб?льш приголомшлива новина. Про цю здатн?сть непод?льно в?ддаватися тому, що привернуло його увагу, г?дн? дов?ри люди опов?дають таке: перебуваючи в С??н?, Данте зайшов раз до аптекарсько? крамниц?, ? йому принесли туди давно об?цяну книжечку, яку вельми ц?нували знавц?, але яко? в?н ще не читав; не маючи змоги понести ?? в ?нше, зручн?ше м?сце, в?н одразу поклав книжечку на прилавок, оперся на нього грудьми й почав жад?бно читати. Невдовз? на т?й сам?й вулиц?, з нагоди якогось свята, розпочалося змагання м?ж вельможними с??нськими юнаками, але н?що ? ан? гам?р, що його зд?йняли глядач?, котр?, як завше в таких випадках, висловлювали схвалення гучними вигуками, ан? недоладний гул багатьох ?нструмент?в, ан? видовища, котр? йшли за змаганням, так само ц?кав?, як-от танц? вродливих ж?нок або г?мнастичн? вправи юнак?в, ? н?що, повторюю, не спонукало Данте п?двести голову, в?д?рвати оч? од книжки, ? в?н простояв, не зм?нюючи положення, в?д першо? дня до вечора, поки не прочитав книжки й не обдумав ?? зм?сту, а пот?м, коли його спитали, як то в?н примудрився н? разу не поглянути на таке свято, хоча перебував тутечки, Данте в?дпов?в, що зовс?м н?чого не чув, чим наново зачудував тих, хто звернувся до нього з цим запитанням.
Окр?м того, Данте вир?знявся непор?внянними зд?бностями, чудовою пам’яттю ? гостротою суджень, отож коли в Париж? на диспут? de quodlibet [4] ? а так? диспути час в?д часу влаштовували на богословському факультет? ? поет захищав чотирнадцять тез у р?зних питаннях супроти багатьох учених муж?в, в?н, вислухавши вс? ≪за≫ ? ≪проти≫ сво?х опонент?в, пот?м, не затинаючись, посл?довно повторив ?хн? заперечення ? в тому ж порядку дотепно розбив один за одним ц? суперечлив? аргументи. Ус? присутн? на диспут? згадували це як достеменне диво. В?н також мав п?днесений стр?й розуму ? багату уяву, але його власн? твор?ння говорять про ц? властивост? будь-як?й тямущ?й людин? далеко вимовн?ше, ан?ж здатний сказати я.
В?н пристрасно жадав похвал ? пишних шаноби ? можливо, пристрасн?ше, ан?ж годиться людин? таких виняткових чеснот. Але що з того? Покаж?ть мен? такого смиренного, якого б не вабили солодощ? слави. Гадаю, саме через славолюбство Данте в?ддавав перевагу заняттю поез??ю над ус?ма ?ншими заняттями, адже розум?в: хоча нема? науки благородн?шо? за ф?лософ?ю, ?? чудов? ?стини доступн? лише небагатьом, окр?м того, на св?т? чимало знаменитих ф?лософ?в, тод? як поез?ю розум?ють ? ц?нують ус?, а добр? поети ? л?чен?. Тому, спод?ваючись заслужити на лавровий в?нок ? якнайр?дк?сн?шу ? пишно обставлену шанобу, ? в?н непод?льно в?ддався студ?юванню поез?? й твор?нню. ? нема? сумн?ву: його бажання виповнилося б, якби доля прихильно дозволила йому повернутися до Флоренц??, адже лише в цьому м?ст?, лише п?д склеп?ннями Сан-Джованн? в?н хот?в бути ув?нчаним лаврами: там, при хрещенн?, поет отримав сво? перше ?м’я, там мр?яв при ув?нчанн? отримати й друге. Але обставини повернулися проти нього, ?, хоча слава Данте була така, що, вартувало йому сказати слово, ? його б де завгодно ув?нчали лаврами (а вони коли й не додають ученост?, то засв?дчують уже набуту ? слугують найпевн?шою винагородою за не?), в?н хот?в прийняти ?х т?льки у Флоренц??, усе чекав, коли ж йому можна буде повернутися на батьк?вщину, ? помер, не дочекавшись ан? повернення, ан? тако? жадано? йому шаноби. А нин?, оск?льки люди часто прохають пояснити ?м, щó ? поез?я ? кого називають поетами, зв?дки походять ц? назви й чому поет?в в?нчають лаврами, уважаю за потр?бне зробити отут в?дступ ? посильно в?дпов?сти на ц? запитання, адже дос? мало хто вчиняв так? пояснення, а тод? нев?дкладно повернуся до предмета мо?? опов?д?.

ХХ?. В?дступ на тему походження поез??
Хоча давн? люди в давн? часи вир?знялися нев?глаством ? груб?стю, ?м було притаманне те саме прагнення, яке бачимо в будь-якому нашому сучаснику, ? палке прагнення через знання п?знати ?стину. Вони бачили, що рух небесного склеп?ння зд?йсню?ться за в?чними й незм?нними законами, що на земл? теж усе в?дбува?ться в узвича?ному порядку ? кожна пора року ма? сво? ознаки, ? пом?ркували, що неодм?нно мусить ?снувати дещо, котре всьому дало початок ? вс?м керу?, певна н?кому не п?длегла верховна влада. ?, зробивши такий висновок ?з багатьох сво?х ретельних спостережень, вони пойменували цей початок початк?в Божеством, чи Богом, ? постановили, що йому належить поклонятися, служити, догоджати, як жодн?й смертн?й ?стот?. На честь оц??? верховно? сили вони спорудили багат? й простор? буд?вл?, в?дм?нн? од звичайних людських осель, ? дали ?м теж в?дм?нну назву ? не будинки, а храми. ? ще вони вигадали обрати особливих служител?в для цих храм?в, служител?в, як? роками, мудр?стю ? правами викликáли загальну повагу, позбавлен? св?тських клопот?в, зайнят? лише поклон?нням божеству ? тому оточен? побожною шанобою, ? стали йменувати ?х священнослужителями. Окр?м того, аби вт?лити сво? уявлення про сутн?сть божественного начала, вони вил?пили численн? дивовижн? й несхож? м?ж собою стату?, а для служ?ння у храм? виготовили золоте начиння, ? мармуров? столи, ? пурпуров? одеж?, й ?нше приладдя, потр?бне для встановлених жертвоприношень. Уважаючи, що ц?й верховн?й сил? не можна виказувати шанобу в н?мот? й мовчанн?, вони почали вигадувати гарн? слова, спод?ваючись пом’якшити ?? та схилити на св?й б?к. В?руючи, що сво?ю п?днесен?стю божество перевершу? все суще, вони уникали простолюдних ? буденних сл?в, стараючись добрати слова, г?дн? молитов, звернених до нього, ? повн? захоплено? хвали. А щоби ц? слова стали ще б?льш д??вими, вони по?днували ?х, дотримуючись закон?в ритму, який проганя? одноман?тн?сть ? р?зк?сть звучання, надаючи мовленню особливо? при?мност?. Зв?сно, для цього не годилися форми, уживан? при буденних розмовах, а потр?бна була особлива, майстерна ? витончена форма, яку греки назвали поетичною; ось чому слова, убран? в цю форму, звуться поез??ю, а люди, як? усно ? письмово вбирають ?х у не?, ? поетами. Таке, на наш погляд, походження сл?в ≪поез?я≫ ? ≪поети≫, хоча теж ?снують ?нш? тлумачення, ?, можливо, ц?лком об?рунтован?, але мен? вони не так? до вподоби. Розумне ? похвальне шанування Бога, поширене в т? давн? часи, спонукало декотрих людей, як? жадали здобути славу пом?ж населення, що все зростало, вигадувати небувальщини, отож народи, як? спершу поклонялися ?диному божеству, стали поклонятися багатьом, хоча одне з них уважали головним ? Сонце, або М?сяць, або Сатурна, або Юп?тера, або будь-яку з семи планет, стверджуючи, що саме це божество особливо вплива? на переб?г людського життя; ще п?зн?ше обожнили все, що корисне людин?, нав?ть те, що побутувало на земл?, ? вогонь, воду, саму землю та ?нше, ? ? всьому цьому присвячували в?ршован? похвали, ? виказували шанобу, ? приносили жертви. А тод? р?зними хитромудрими д?ями почали то тут, то там п?дноситися над темним народом окрем? люди, ? вони розв’язували чвари сво?х одноплем?нник?в, але не за писаними законами, бо таких ще не ?снувало, а йдучи за почуттям справедливост?, яким одн? завжди б?льше обдарован? за ?нших, ? старалися упровадити суворий порядок у сп?льне життя ? звича?, адже були обдарован? здоровим глуздом ? не цуралися вживати т?лесну силу, аби в?дмежувати себе од можливо? небезпеки, ? йменували себе царями, ? з’являлися перед простолюдом лише в супровод? слуг ? в таких уборах, яких ран?ше н?хто не бачив, ? вимагали повного п?дкорення соб?, а пот?м ? божественно? шаноби. ? ц?лий народ, не нар?каючи, схилявся перед такими людьми, адже, постаючи в такому пишному вбранн? перед н?кчемною юрмою, вони во?стину здавалися ?й небожителями. Не покладаючись на саму лише силу, ц? володар? почали примножувати народн? забобони, аби нав?яти п?дданим тремтливий страх ?, вирвавши з них клятву в?рност?, примусити до того, до чого б не змогли примусити прямим насиллям. А щоби народ ?ще б?льше поважав ? боявся ?х, вони замислили обожнити сво?х батьк?в, ? д?д?в, ? пращур?в. Але тут не могли об?йтися без допомоги поет?в, ? т?, бажаючи уславитися, догодити велителям, розважити й п?дданих ? привчити вс?х до добропристойност?, також розум?ючи, що неприкрит? слова матимуть зворотну д?ю, удавалися до майстерних ? складних припов?дей [5], незрозум?лих простолюдов? й ран?ше й нин?, ? таким шляхом нав?ювали йому все, бажане володарям, та вихваляли ? нових бог?в, ? нових володар?в, котр? буц?мто ведуть р?д од цих вигаданих бог?в, ? тим високим словом, яким у давнину складали хвалу т?льки ?стинному Богу. Поступово поети почали упод?бнювати д?? можновладц?в до д?й божеств ? складали величн? п?сн? про битви й подвиги однаково ? тих, ? тих; донин? ц? предмети надихають поет?в ? слугують поживою ?хн?м твор?нням. Та оск?льки багато неосв?чених людей переконан?, буц?мто в поез?? нема? н?чого, кр?м вигадки, хочу, додаючи до всього викладеного, коротко пояснити, яка велика ?? схож?сть ?з теолог??ю, а вже тод? скажу, чому поет?в ув?нчують лаврами.

ХХ??. На захист поез??
Якщо старанно вдуматися в це питання, то, мен? вида?ться, нескладно виявити, що давн? поети йшли, наск?льки це до снаги людин?, дорогою, яку наперед указав Святий Дух, котрий, як бачимо з? Святого Письма, в?дкривав прийдешн?м покол?нням св?й високий задум вустами багатьох смертних, нав?юючи ?м мовити та?мничими словами те, що з часом нам?рявся, знявши ковдру та?мниц?, явити прямими д?ями. Уважно придивившись до твор?нь поет?в, ми перекона?мося, що насл?дувач? не так?-то далек? од вз?рця, адже п?д ковдрою вигадки вони опов?дають те, що трапилося колись, або в?дбувалося при них, або, за ?хн?м передбаченням чи бажанням, повинно в?дбутися в майбутньому; ось чому, якщо говорити не про к?нцеву мету, а лише про прийоми викладу, а саме це зараз я й роблю, те хвалебне слово Григор?я Великого можна однаковою м?рою в?днести ? до Святого Письма, ? до поез??. В?н говорить про Письмо ? але х?ба це не стосу?ться й поез??? ? що в ньому завжди закладено ? прямий сенс, ? ?нший, пота?мний, тому ? мудрий ма? над чим замислитися, ? простодушний ? чим зм?цнитися, адже там м?ститься явне, котре живить нав?ть малих д?тей, ? та?мне, котре переповню? захватом розум осв?чених мислител?в. ? нехай дозволено буде упод?бнити ?х обох до р?чки, глибоко? й спок?йно?, яку перейде бродом маленьке ягня ? перепливе велетенський слон. Тепер-но спробую довести це твердження.
Святе Письмо, яке ймену?мо теолог??ю ? чи то п?д виглядом припов?д?, або пророчого вид?ння, або жалобного плачу, або ще як-небудь, ? мовить нам про високу та?ну вт?лення божественного слова, про його життя, ? про все, що супроводжувало його смерть, ? про звитяжне воскрес?ння з мертвих, ? про чудесне вознес?ння, ? про вс? його д??, аби, настановлен? на шлях ?стини, ми причастилися благодаттю, яку в?н подарував нам, п?шовши на смерть за нас, а пот?м воскреснувши, благодаттю, надовго забраною в нас через гр?хопад?ння нашого прабатька. Так само поети у сво?х твор?ннях, як? звемо поез??ю ? подеколи п?д виглядом легенд про бог?в ? багатоман?тн? перетворення людей, а подеколи у форм? вимовних настанов, ? показують причини р?зних под?й та насл?дки добрих ? поганих справ, заохочують одне й остер?гають в?д ?ншого, аби ми, пройнявшись благими почуттями, досягли т??? мети, у як?й згадан? поети, хоча ще не п?знали ?стинного Бога, тим не менше бачили наше к?нцеве спас?ння. В образ? тернового куща, де Мойсей уздр?в Бога, под?бного до полум’я вогню, Святий Дух побажав явити нам чистоту т??ю, котра, непорочн?ша за вс?х ?нших смертних ж?нок, призначалася прийняти у сво? лоно Вседержителя, зачати й народити божественне слово, притому не втративши цноти. В?н побажав у образ? стату?, яка привид?лася Навуходоносоров?, стату?, вилито? з багатьох метал?в ? повалено? на землю каменем, який пот?м перетворю?ться на велику гору, показати, як зруйнувалися давн? в?рування людей п?сля Р?здва Христа, котрий був ? ? животворний кам?нь, ? як утвердилася Христова в?ра, незнищенна ? непохитна, мов гора. В?н побажав плачем ?рем?? спов?стити про майбутн? зруйнування ?русалима.
Так само ? в легендах про бога Сатурна, який буц?мто породив без л?ку д?тей, а тод? вс?х поглинув, ? т?льки четверо залишилися живими, поети зображають Час, адже в?н породжу? все суще ?, породивши, губить ? оберта? на порох. Четверо д?тей, який в?н не поглинув, ? це, по-перше, Юп?тер, себто стих?я вогню; по-друге, Юнона, сестра ? дружина Юп?тера, себто стих?я пов?тря, в?чна пособниця вогню; по-трет?, Нептун, бог моря, себто стих?я води; ? врешт?, по-четверте, Плутон, бог пекла, себто земля, найнижча з? стих?й. А у вигадц? про Геракла, котрий н?бито був п?днесений на Ол?мп ? отримав безсмертя, ? про Л?каона, оберненого на вовка, вони вкладають моральне повчання: хто зд?йсню? добр? подвиги, як Геракл, той упод?бню?ться богам, а хто вчиня? погано, як Л?каон, той, хоча збер?га? людський вигляд, насправд? н?чим не в?др?зня?ться од зв?ра, котрий, за нашими поняттями, ут?лю? пороки ц??? людини; тому жад?бний ? лютий Л?каон перетворю?ться на вовка. ? так само вигадали поети красу ?лисейських пол?в, яка означа? райське блаженство, ? п?тьму Д?та, п?д якою, гадаю, вони розум?ли муки пекла, аби, приваблен? солодощами райського життя ? налякан? жахами пекла, йшли дорогою чесноти, яка провадить на ?лисейськ? поля, ? т?кали в?д пороку, який скида? в Д?т. Не помножуватиму приклад?в, бо, якби я нав?ть мав змогу так розвинути й п?дсилити мо? докази, аби вони вс?м припали до вподоби й видалися переконливими, то однаково б утримався в?д цього, боячись надто в?д?йти од головно? теми. Мен? зда?ться, я й так ясно показав, що теолог?я ? поез?я н?трохи не в?др?зняються за формою викладу, притому що за сво?ю сутн?стю вони не лише р?зн?, але багато в чому протилежн?: предмет священно? теолог?? ? божественна ?стина, предмет давньо? поез?? ? язичницьк? боги та люди-язичники. Вони протилежн?, бо теолог?я стверджу? т?льки те, що ?стинне, а поез?я подеколи вида? за ?стину те, що помилкове, хибне ? суперечить християнському вченню. Але декотр? нев?гласи метають громи й блискавки супроти поет?в, заявляючи, що ?хн? твори, мовляв, непристойн?, шк?длив? й не м?стять ан? дещиц? правди, що сво? обдарування вони розтринькують на марн? вигадки, а вчення не соромляться викладати у форм? казок; тому й хочу трохи подовжити сво? м?ркування.
Нехай ц? люди перечитають вид?ння хоч би Дани?ла, ?са?, ?зеки?ла та ?нших, яких послав Передв?чний Володар ? яких накреслило у Старому Зав?т? богонатхенне перо. Нехай перечитають у Новому Зав?т? вид?ння ?вангел?ста, повн? для тямущих дивовижно? ?стини, ? якщо мен? вкажуть на поетичне твор?ння, б?льш несум?сне не лише з правдою, але й з правдопод?бн?стю, ан?ж вида?ться на поверховий погляд багато з того, що привид?лося ?вангел?стов?, тод? визнаю, що справд? сам? лише поети компонують небувальщини, адже не здатн? н? до чого при?мн?шого ? корисн?шого. Звичайно, я м?г би знехтувати огудниками, як? лають поет?в за те, що т? викладають сво? вчення у вигляд? або п?д виглядом казок, адже так? нерозумн? й необережн? прич?пки супутньо зач?пають ? Святого Духа, яким ? Шлях, ?стина ? Життя; тим не менше все-таки спробую ?х переконати. Спрадавна в?домо, що добуте тяжкою працею нам дорожче за те, котре саме йде в руки. Очевидна ?стина, яку засвою?мо мигцем, приносить нам задоволення ? легко запам’ятову?ться. Але оск?льки досягнута зусиллями приносить ще б?льше задоволення ? ще тверд?ше закарбову?ться в пам’ят?, поети вбирають ?? в р?зн? шати, подеколи немовби зовс?м ?й неп?дхож?, ? в?ддають перевагу казц? над ус?м ?ншим, бо гарноти ц??? форми ваблять читач?в, у т?м числ? тих, котр? в?двернулися б од пропов?дей ? ф?лософських м?ркувань.
Отже, що скажемо ми про поет?в? Чи погодимося, що вони ? малорозумн?, як нин? стверджують нерозумн?, котр? сам? не знають, що баз?ка? ?хн?й язик? Звичайно, н?! Поетичн? твор?ння повн? щонайглибшого сенсу, який под?бний до прихованого в лист? плоду, тод? як форму цих твор?нь, красномовну ? багато оздоблену, можна пор?вняти з деревною корою ? листям. Але год? з в?дступами. Повторюю: якби теолог?я ? поез?я трактували один ? той самий предмет, вони були б у всьому схож?; скажу б?льше: теолог?я ? це поез?я, що осп?ву? Бога. Коли в Письм? Христос ?мену?ться то левом, то ягням, то хробаком, то драконом, то каменем ? х?ба ц? й ?нш? найменування, а ?х сила-силенна, не суть поетичн? образи? А слова Спасителя в ?вангел?? ? х?ба це не припов?дь або, як говоримо част?ше, алегор??? З цього виплива?, що не лише поез?я под?бна до теолог??, але й теолог?я под?бна до поез??. Якщо мо? м?ркування з такого важливого предмета н?кого не перекона?, то, зв?сно, не ображуся, але пораджу в такому раз? прислухатися бодай до Аристотеля, чия думка в ус?х серйозних питаннях заслугову? на якнайб?льшу увагу; отож в?н твердить, що саме поети були першими теологами. ? год? про це; час перейти до пояснення, чому серед ус?х людей, як? присвятили себе вченим заняттям, лише поет?в ушановують лавровим в?нком.

ХХ???. Про лаври, якими ув?нчують поет?в
Уважа?ться, що з-пом?ж численних народ?в, як? населяють землю, греки були перш?, кому ф?лософ?я показала сво? обличчя ? сво? та?мниц?; з ?? скарбниц? вони почерпнули во?нну науку, пол?тичну премудр?сть ? багато ?ншого, не менш коштовного, тому стали так? знаменит? й шанован?. У числ? решти скарб?в був чудовий висл?в Солона, яким я передмовив цю книжечку. Держава, чи?м громадянином в?н був, яка кв?тнула в ту добу б?льше за вс? ?нш?, твердо стояла ? ходила на двох ногах, адже суворо стежила за тим, аби винн? д?ставали належну кару, а г?дн? отримували винагороду. Найб?льшою з? встановлених нагород було ув?нчання лаврами, яке в?дбувалося при всьому народ? та з загально? згоди, поет?в, як? завершили свою працю, ? полководц?в, як? звитяжно розширили меж? в?тчизни, адже вважалося, що однаковою славою осяяний ? той, чи?ю мужн?стю збережено ? примножено земн? волод?ння, ? той, чий ген?й проник у волод?ння духовн?. Отже, греки перш? винайшли цю шанобу, а пот?м, коли во?нн? подвиги п?днесли на верховину св?тово? слави римлян, вони сво?ю чергою перейняли грецький звичай, ? до сьогодн? в Рим? в?дбува?ться ув?нчання лаврами; щоправда, нин? в?нчають лише поет?в, та й це дуже р?дко. Ось чому вважаю незайвим опов?сти тут, як сталося, що листю лавра в?ддали перевагу над ус?ма ?ншими.

XXIV. Походження цього звичаю
?сну? легенда, що Феб, родоначальник поет?в, ?хн?й покровитель ? заразом ?хн?й звитяжець на вс?х змаганнях, покохав н?мфу Дафну; коли вона перетворилася на лаврове дерево, Феб, на знак кохання до не?, став носити лавровий в?нок, ? прикрашати лавровим листям л?ру, на як?й грав, ? в?нчати ним в?ршувальник?в, як? брали гору над суперниками. Люди мовби взяли приклад ?з Феба ? тому-то донин? поет?в ? полководц?в ув?нчують лаврами. Не в?дкидаю цього пояснення, не називаю його безглуздим, але мен? до вподоби ?нше тлумачення ? зараз викладу його. Учен?, як? досл?джують природн? особливост? рослин, з-пом?ж ?нших властивостей лавра числять три найб?льш прим?тн? й ц?нн?: перша й ус?м знана властив?сть поляга? в тому, що його в?чнозелене листя н?коли не опада?; друга ? що, за багатьма спостереженнями, блискавка, поглинаючи ?нш? дерева, незм?нно щадить лавр; третя, теж ус?м знана, ? що в?н випуска? сильн? пахощ?. Отож серед цих трьох властивостей лаврового дерева давн? зачинател? згаданого звичаю обрали його листя для ув?нчання поет?в, котр? скомпонували визначн? твори, як ? звитяжних полководц?в. По-перше, казали вони, в?чнозелене листя лавра означа?, що дов?ку не з?в’яне слава тих, чи? твор?ння було чи буде вшановано лавровим в?нком; по-друге, як небесна блискавка не торка?ться лавра, так ? блискавка заздрощ?в або полум’я всевинищувального часу не торкнуться цих нетл?нних твор?нь, ?, врешт?, по-трет?, вони н?коли не втратять ан? сво?? ц?кавост?, ан? краси, ? вс? майбутн? читач? й слухач? в?дчують ?хню духмяну гарноту. Тому саме лаврами належить в?нчати людей, чия праця, наск?льки дано нам судити, сво?ми властивостями схожа на них. Отож не без причини наш Данте пристрасно прагнув ц??? шаноби, ?накше кажучи ? визнання сво?х великих звершень, а св?дченням такого визнання ? якраз лавровий в?нок, що оздоблю? чоло г?дного. Але поверн?мося до предмета, од якого нас в?двол?кли ц? м?ркування.

XXV. Характер Данте
На додачу до вже перел?чених властивостей наш поет вир?знявся пихою й зарозум?л?стю, ? ось приклад цього: за наполяганням Данте, один його приятель почав д?знаватися, чи не можна йому повернутися до Флоренц?? ? адже це було найпалк?ше поетове бажання, ? але тогочасн? урядовц? м?ста поставили неодм?нною умовою вимогу, аби Данте пров?в призначений терм?н у в’язниц?, а пот?м, п?д час якогось усенародного свята, смиренно, мов покутний гр?шник, став б?ля входу до нашого головного храму, ? лише п?сля цього йому дадуть свободу, не п?ддавши ?ншим, заочно накладеним карам. Уважаючи, що на таке покарання заслуговують лише люди ниц? й гидк?, Данте поставив хрест на сво?й запов?тн?й мр?? й в?ддав перевагу життю у вигнанн? над таким поверненням до батьк?всько? дом?вки. О благородне серце, сповнене вельми похвально? гордост?, ск?льки мужност? знадобилося тоб?, аби пригн?тити в соб? пристрасне прагнення повернутися на батьк?вщину ? не стати на шлях, принизливий для людини, яку вигодувала ф?лософ?я! За св?дченням сучасник?в, в ?нших випадках в?н також поводився як людина, пройнята св?дом?стю власно? г?дност? й тямуща у сво?й достеменн?й ц?н?; особливо ця його властив?сть виявилася одного разу ? у ту пору, коли в?н укуп? з? сво?ю парт??ю очолював державу. Флорент?йським урядовцям стало в?домо, що ?хн? переможен? супротивники, удавшись до посередництва папи Бон?фац?я VIII, закликають Карла ? чи то брата, чи то родича тод?шнього французького короля Ф?л?па ? навести лад у Флоренц??, й ус? вони з?бралися на раду, аби разом подумати, як чинити, ? серед ?нших запоб?жних заход?в постановили в?дправити посольство до папи, чий престол був тод? в Рим?, й умовити його або перешкодити походов? Карла, або спонукати того ув?йти в перемовини з ними. Коли д?йшло до вибору голови посольства, ус? одностайно назвали Данте. На це в?н мовби подумки вимовив: ≪Якщо я по?ду, хто ж залишиться? А якщо залишуся, хто ж по?де?≫ ? н?би в?н один серед ус?х був значний, а ?нш? набували значущост? лише через нього. ? вони зрозум?ли й запам’ятали його слова, але те, що стало ?хн?м насл?дком, не ма? сюди стосунку, ? я не спинятимуся на цьому.
Ще треба додати, що цей хоробрий муж виявляв р?дк?сну ст?йк?сть в ус?х сво?х знегодах ? т?льки в одн?й був чи то непоступливий, чи то упереджений, не знаю-бо, яке слово добрати, а саме в тому, що стосувалося пол?тичних справ; перебуваючи у вигнанн?, в?н виказував у цих питаннях запальн?сть б?льшу, н?ж личило так?й людин?, ? недарма в?н намагався приховати цю свою властив?сть. Аби ж ус? збагнули, як?й парт?й був так пристрасно ? вперто в?дданий Данте, опов?м це трохи докладн?ше.
На мо? переконання, Тоскана ? Ломбард?я навернули на себе праведний гн?в божий, тому вони в?ддавна под?лен? на дв? парт??: зв?дки п?шли назви цих парт?й, не можу сказати, але одн? йменують себе гвельфами, ?нш? ? г?бел?нами. ? таку непоборну владу здобули ц? назви над б?дними людськими головами, що, боронячи свою парт?ю в?д супротивно?, багато людей готов? були пожертвувати не лише майном, але й нав?ть самим життям. Саме через ц? назви ?тал?йськ? м?ста зазнали незл?ченних тяжких б?д ? м?жусобиць, у т?м числ? й наше м?сто, яке очолювала то одна парт?я, то ?нша, залежно в?д того, чи? судження брали гору; таким чином, пращур?в Данте, як? належали до парт?? гвельф?в, дв?ч? виганяли на чужину г?бел?ни; в?н стояв б?ля стерна влади у Флоренц?? теж як гвельф. Вище вже було згадано, що його вигнали не г?бел?ни, а сам? ж гвельфи, ? от, коли Данте побачив, що йому нема? повернення на батьк?вщину, його спос?б мислення так р?зко зм?нився, що в?н зненавид?в гвельф?в ? став найзапекл?шим прихильником г?бел?н?в. Прикро мен? кидати т?нь на його пам’ять, але не можу не опов?сти того, що знала вся Романья: коли Данте чув, що якась нерозумна ж?нка чи нетямущий хлопчисько балакаючи про парт?йн? чвари, ла? г?бел?н?в, в?н наст?льки несамовито розлючувався, що, коли т? не змовкали, готовий був закидати ?х кам?нням. ? з ц??ю ненавистю в душ? в?н прожив до самого свого скону. Так, мен? прикро затьмарювати славу такого мужа згадкою про його вади, але цього вимага? сам м?й задум, бо, якщо замовчу його непохвальн? властивост?, н?хто не пов?рить ? мо?й опов?д? про похвальн?. ? прошу вибачення в нього, котрий, можливо, зараз зневажливо позира? з небесних висот на мене, котрий пише ц? рядки.
Я вже говорив, якою ?мн?стю чеснот ? знань був наш дивовижний поет, ? заразом в?н не лише змолоду, але й у зр?лих л?тах в?ддавав данину х?т?. Хоча цей порок вельми поширений, звичайний ?, б?льше того, мовби суприродний людям, неможливо не лише схвалити його, але й пришукати йому бодай якогось виправдання. Та хто з? смертних такий безгр?шний, що насм?литься осудити поета? Певно, не я. О слабкосте, о зв?ряче жадання чолов?к?в! Якщо над нами владарюють ж?нки, зовс?м не схильн? до ц??? влади, то як? ж владн? т?, котр? прагнуть ??! Чолов?ч? серця не спроможн? встояти супроти ?хньо? гарноти, вроди, хтивост? й багато чого ?ншого: не згадуймо, на як? д?ла ?вропа штовхнула Юп?тера, ?ола ? Геракла, Олена ? Пар?са, адже нерозсудлив? люди назвуть ц? поетичн? припов?д? вигадками, але зверн?мося до доказ?в, яких н?хто не насм?литься спростувати. Чи не ?диною ж?нкою в св?т? була ?ва, коли, п?ддавшись ?? спокусливими умовлянням, наш прабатько Адам порушив заборону, яка виходила з вуст самого Господа Бога? Так, вона була ?дина. А Давид, який мав ст?льки дружин, ? х?ба при вид? В?рсав?? не забув ? Всевишнього, ? сво? царство, ? свою честь, ? самого себе, х?ба не став спершу перелюбником, а тод? вбивцею? Х?ба б не виконав ?? будь-яко? вимоги? А Соломон, наймудр?ший серед ус?х, коли не рахувати Сина Божого, х?ба не зрадив того, хто нагородив його ц??ю мудр?стю, х?ба на догоду ж?нц? не прихилив кол?н перед Ваалом, не прославив кумира? А злочинства ?рода ? багатьох ?нших, котрих спонукала сама лише жага зробити дог?дне ж?нц?? Серед ст?лькох знаменитих муж?в наш поет заслугову? якщо не на прощення, то бодай на б?льшу поблажлив?сть, ан?ж якби розпустою гр?шив в?н один. ? на цьому зак?нчую опов?дь про характер Данте, адже його найприм?тн?ш? властивост? я вже перел?чив.

XXVI. Про твори, як? скомпонував Данте
Твор?ння цього славного поета наст?льки численн?, що, гадаю, необх?дно укласти ?х перел?к, аби мимовол? пот?м не приписати того, що скомпонував в?н, ?ншому поетов? або, навпаки, чужих твор?в ? йому. Коли Данте оплакував свою Беатр?че, маючи двадцять ш?сть, в?н з?брав ус? сво? написан? в р?зн? роки в?ршован? твор?ння, якнайпрекрасн?ш? сонети, канцони та ?нш?, ? випустив ?х у св?т невеликою книжечкою п?д заголовком ≪Нове життя≫, передмовивши кожний в?рш докладним поясненням, коли ? з яко? нагоди в?н був написаний, а дол? вм?стивши вказ?вку, з? ск?лькох частин склада?ться. Хоча у зр?л? роки Данте вельми соромився ц??? книжечки, треба визнати, що, авторства такого юного поета, вона все-таки повна гарнот ? буде подобатися читачам, особливо ? не надто досв?дченим. За к?лька рок?в п?сля оприлюднення ц??? зб?рки, уже на вершин? державно? влади, в?н окинув поглядом усе, що в?дкрива?ться з таких висот, ? побачив, яке життя людей, у як? омани зазвичай вони впадають, як мало тих, хто йде шляхом ?стини, яких винагород г?дн? ц? нечисленн? та як? б?ди готують соб? т?, котр?, ухилившись в?д нього, знову посп?шають усл?д за черню; осуджуючи заняття останн?х ? ставлячи за приклад власн?, Данте був осяяний величною думкою: в один ? той самий час, точн?ше, в одному й тому ж твор?нн? покарати гр?шник?в щонайтяжчими карами й обдарувати якнайбезц?нн?шими винагородами чеснотливих ?, вклавши в цю працю весь св?й ген?й, заслужити на безсмертну славу. Я вже казав, що поез?? Данте в?ддавав перевагу над ус?ма ?ншими вченими заняттями, тому й вир?шив убрати св?й задум у поетичну форму. В?н довго виношував його ? на тридцять п’ятому роц? життя врешт? приступив до вт?лення задуманого, себто до опов?д? про те, на як? винагороди й покарання заслугову? життя р?зноман?тних людей. Знаючи, що люди бувають лише трьох ?атунк?в ? гр?шники, або гр?шники спочатку, як? пот?м запрагнули чесноти, або чеснотлив?, ? Данте з видатним мистецтвом розд?лив св?й тв?р, який назвав ≪Комед?я≫, на три частини: у перш?й в?н тавру? пороки, в останн?й винагороджу? чесноту. Як легко переконатися, кожну книгу поет розд?лив на п?сн?, кожну п?сню, сво?ю чергою, ? на римован? строфи; при цьому ≪Комед?ю≫ написано народною мовою так майстерно ? гарно, так навдивовижу правильно, що н?кому ще не вдавалося бодай у чомусь перевершити ??. Непор?внянну майстерн?сть ц??? поеми можуть оц?нити г?дно лише т?, кому дано зрозум?ти ?? в ус?х тонкощах. Кожен зна?, що немислимо знаскоку осягнути велике, а хто засумн?ва?ться, що тим б?льш немислимо за короткий терм?н створити в римованих в?ршах народною мовою таку п?днесену, величаву, сповнену якнайглибших думок поему, де б було показано вс? людськ? зл? й добр? д??, особливо якщо життя ?? творця рясн?? перипет?ями, отру?не г?ркотою, затьмарене стражданнями (а саме таким, як я вже мовив, було Дантове життя); ось чому, узявшись до ц??? славно? прац?, в?н був зайнятий нею до самого скону, хоча в той же час, як стане видно з дальшого, написав ще й ?нш? твори. А нин? доречно сказати к?лька сл?в про под??, що супроводжували початок ? к?нець роботи над цим твор?нням.
Коли Данте по т?м’я занурився у свою вельми похвальну працю ? вже написав с?м п?сень першо? книги, пойменовано? ≪Пекло≫ ? побудовано? на разюч?й вигадц?, але не язичницьк?й, а суто християнськ?й, жодного прикладу чого не ?снувало ран?ше, отож у цей час в?дбулися под??, як? привели його до г?ркого вигнання, правильн?ше сказати, до втеч? з Флоренц??, по чому в?н, облишивши на поталу дол? все сво? майно ? серед ?ншого ? розпочату поему, понев?рявся багато рок?в, мешкаючи почергово то в когось ?з друз?в, то при княз?вських дворах. Але, як належить нам в?рити беззастережно, Фортуна не спроможна завадити виконанню божо? вол? й, яких би перешкод вона не вчиняла, рано чи п?зно те, що вказане наперед, зд?йсню?ться. Так було й цього разу. Один чолов?к, можливо, спод?ваючись знайти папери, як? виправдовують поета, копирсався в його скринях, останньо? хвилини схованих у та?мному м?сц? в?д буйства невдячно? юрми, яка, ув?рвавшись у д?м, жадала радше поживи, ан?ж справедливо? помсти, ? в одн?й з цих скринь в?н наткнувся на згадан? вище п?сн?, прочитав ус? с?м ?з великим захватом ?, не знаючи, хто ?хн?й автор, вир?шив викрасти обписан? аркуш?, вправно виконав замислене, пот?м, оск?льки п?сн? так йому сподобалися, показав ?х нашому флорент?йцев? на ймення Д?но д? Ламбертуччо, щонайв?дом?шому в м?ст? в?ршувальнику. Д?но, чолов?к широкого розуму, був приголомшений не менше в?д того, хто прин?с йому ц? п?сн?, красою, досконал?стю ? багатством ?хньо? мови, а також глибиною думок, як? вгадав п?д прекрасною оболонкою сл?в; це, а також м?сце, де було сховано п?сн?, породило в обох упевнен?сть, що ?хн?м автором може бути лише Данте, ?, як ми зна?мо, вони не помилилися. Сумуючи за тим, що таке твор?ння не ск?нчене, гублячись у здогадах, який повинен бути його к?нець, вони змовилися дов?датись, де перебува? Данте ?, над?славши йому знах?дку, попрохати, якщо той матиме змогу, довести до к?нця так чудово розпочату працю. Невдовз? ?м стало в?домо, що Данте мешка? в марк?за Моруелло, ? вони написали про сво? бажання, але не самому Данте, а марк?зов?, й до листа долучили п?сн?; той прочитав ?, вир?зняючись в?дм?нним смаком, теж прийшов у захват, тод? показав ?х Данте ? спитав, чи зна? той, чи? це твор?ння, на що поет, ледве поглянувши на аркуш?, мовив, що його власне. Тод? марк?з почав упрохувати його не полишати без зак?нчення такий надзвичайний початок. ≪Я був переконаний, ? мовив Данте, ? що у краху, який спостигнув мене, вкуп? з ?ншими мо?ми творами загинули й перш? п?сн? ново? поеми, ? ця впевнен?сть, а також численн? клопоти, причина яких ? вигнання, спонукали мене поставити хрест на високому задум?, покладеному в основу поеми, та коли вже доля наст?льки неспод?вано повернула мен? ?? початок, ? вам в?н сподобався, то спробую згадати м?й, колись обдуманий, план ?, якщо буде на те воля небес, ут?лити його у в?ршах≫. За якийсь час в?н повернувся, хоча не без труду, до перерваного твору ? написав:
Продовжу я, коли ще до твердин? [6] тощо.
Уважний читач одразу виявить, що саме в цьому м?сц? Данте поновив роботу над поемою. Отже, знову в?н узявся до свого дивовижного твор?ння, але це не означа?, як гадають декотр?, що б?льше не в?двол?кався од нього: н?, ще багаторазово, то на м?сяц?, а то й на роки, залежно в?д тягаря обставин, поет кидав ≪Комед?ю≫ на середин?, адже не м?г написати ан? рядка, ? справа рухалася так пов?льно, що смерть нагнала його ран?ше, н?ж в?н опубл?кував усю поему. Де б не перебував Данте, скомпонувавши с?м або в?с?м п?сень ? ?нколи б?льше, ?нколи менше, ? в?н, перш н?ж комусь показати, неодм?нно в?дправляв ?х на прочитання мессеров? Кане делла Скала [7], якого поважав над ус?ма ?ншими, ? лише по цьому зн?мав коп?? для охочих. Данте устиг над?слати мессеров? Кане всю поему, окр?м останн?х тринадцяти п?сень, ? в?н написав ?х, але не в?дправив, бо раптово помер. Нав?ть не вказав, де вони збер?гаються, ? сини поета вкуп? з його учнями багато м?сяц?в посп?ль шукали в паперах, чи нема? там зак?нчення поеми, але н?чого не знаходили, ? вс? друз? Данте б?дкалися, що Всевишн?й не дав йому ще бодай трохи пожити й дописати найостанн?ш? п?сн? ≪Комед??≫, але од дальших пошук?в в?дмовилися, бо вже не спод?валися чогось знайти.
Дантов? сини, Якопо ? П’?ро, обидва в?ршувальники, поступившись умовлянням добрих знайомих, наважилися, у м?ру сво?х сил, док?нчити батькове твор?ння, аби воно не залишалося незавершеним, але тут Якопо, б?льше за П’?ро в?дданий пам’ят? батька, побачив чар?вний сон, який не лише в?двернув його од нерозумного ? самовпевненого задуму, але й нав?в на сл?д забраклих тринадцяти п?сень божественно? ≪Комед??≫, як? под?лися нев?домо куди. За словами П’?ро Джард?но, г?дного громадянина Равенни й давнього учня Данте, р?вно за в?с?м м?сяц?в п?сля смерт? поета, наприк?нц? ноч?, у ту годину, яка зветься ≪св?тання≫, до нього додому приб?г вищеназваний Якопо й опов?в, що йому вв? сн? з’явився його батько Данте, ? на ньому були б?лосн?жн? шати, а його обличчя сяяло нетутешн?м св?тлом; Якопо спитав, чи живий в?н, ? почув у в?дпов?дь, що так, живий, але тепер йому дано ?стинне життя, в?дм?нне од нашого; ? тод? син запитав, чи встиг в?н ск?нчити сво? твор?ння до того, як воскрес для ?стинного життя, ? якщо встиг, то де сховано п?сн?, як? вони ст?льки часу марно шукають. Данте буц?мто знову в?дпов?в: ≪Так, ск?нчив≫, ? ?, взявши Якопо за руку, пов?в у св?тлицю, де завше спав, ? мовив, указуючи на ст?ну: ≪Тут ви знайдете оте, що шука?те≫. ? зразу по цих словах Данте зник, а Якопо прокинувся. ? сказав в?н мессеров? П’?ро, що посп?шив до нього, аби опов?сти цей сон, ? негайно розпочати пошуки у вказаному м?сц? ? воно-бо закарбувалося в пам’ят? Якопо, ? ? перев?рити, чи то було в?ще вид?ння чи диявольська п?тьма. До ранку ще було далеко, ? вони удвох прийшли в оселю Данте, у його спальню, ? побачили там прикр?плену до ст?ни рогожу; без труду знявши ??, вони виявили невелику н?шу, яко? н?коли не бачили ран?ше ? нав?ть не знали про ?? ?снування, ? в н?й знайшли рукопис, запл?сняв?лий од вогкост?, ? ще трохи, ? той безповоротно загинув би. Очистивши його в?д пл?сняви й прочитавши, Якопо ? мессер П’?ро переконалися, що тримають у руках т? сам? тринадцять п?сень, як? вони вже знев?рилися знайти. Безмежно зрад?вши, вони переписали ?х ?, йдучи за звича?м автора, передус?м над?слали мессеров? Кане, а тод? прилучили до решти п?сень. Так було з?брано водно твор?ння, над яким Данте працював ст?льки л?т.
Чимало людей, у т?м числ? й обдарованих глибоким розумом, ставили соб? запитання: чому таку велику ? чудову поему, як ≪Комед?я≫, котра, окр?м того, тракту? якнайп?днесен?ший предмет, Данте, муж усеохопно? вченост?, написав флорент?йським д?алектом, а не в?ддав перевагу, за прикладом сво?х попередник?в, латинським в?ршам? В?дпов?даючи на це запитання, я м?г би навести р?зн? причини, але дв? з них видаються мен? особливо вагомими. Перша причина, яка спонукала Данте звернутися до народно? мови, поляга? в тому, що в?н хот?в прислужитись якнайб?льшому числу сво?х сп?вгромадян ? взагал? ?тал?йц?в: якби в?н виклав поему латинськими в?ршами, як писали до нього, ? користь в?д не? була б лише вченим людям, тод? як, написавши ?? народною мовою, поет зд?йснив небувалу справу, адже, не забравши у знавц?в змоги читати сво? твор?ння, показавши красу нашо? мови й сво? досконале волод?ння нею, в?н заразом прилучив до такого прекрасного твору людей неосв?чених, про яких до нього ? думати н?хто не хот?в. Друга причина поляга? в такому: переконавшись, що в?льн? мистецтва перестали ц?кавити його сучасник?в, особливо княз?в та ?нших ?менитих людей, яким поети зазвичай присвячують плоди сво?? прац?, ? що внасл?док цього божественн? твор?ння Вер??л?я та ?нших чудових поет?в не лише мало шанован?, але й ц?лковито знехтуван?, в?н, у згод? з? сво?м п?днесеним предметом, розпочав поему так:
Ultima regna canam, fluido contermina mundo,
spiritibus quae lata patent, quae praemia solvunt
pro meritis cuicumque suis, etc.
але дал? за ц? рядки не п?шов, розум?ючи, що пхати скоринки хл?ба в рота, який ще ссе материнськ? груди, ? жалюг?дне заняття, ? наново розпочав поему, але цього разу стилем, який б?льше личив смакам його сучасник?в, ? народною мовою. Як твердять декотр?, Данте присвятив ≪Комед?ю≫ трьом знаменитим ?тал?йцям ? кожному по одн?й з трьох частин: першу частину, ≪Пекло≫, ? У??ччоне делла Фаджуола, п?занському державцев?, уславленому в ус?й Тоскан?; другу, ≪Чистилище≫, ? марк?зов? Моруелло Малесп?н?; третю, ≪Рай≫, ? сицил?йському королю Фредер?ков? ???. ?нш? твердять, що в?н присвятив усю книгу мессеров? Кане делла Скала, але н? т?, н? т? н?чим не потверджують сво?х сл?в, отож нев?домо, кому в?рити, та й не таке важливе це питання, аби поринати в нього.
Окр?м того, п?сля сходження на престол Генр?ха VII наш славетний автор написав латинський трактат ≪Монарх?я≫ ? под?лив його на три частини зг?дно з витлумаченими в ньому питаннями. У перш?й частин? в?н строго лог?чним чином доводить, що т?льки ?мпер?я дару? св?тов? добробут, ? це його перша теза; у друг?й частин?, ?рунтуючись на ?сторичних под?ях, в?н поясню?, що Рим по праву ймену? себе ?мпер??ю, ? це його друга теза; у трет?й частин?, удаючись до богословських аргумент?в, в?н твердить, що ?мператорська влада виходить лише в?д Бога, а не в?д його нам?сник?в, як заявляють декотр? священнослужител?, ? це його третя теза. За к?лька рок?в по смерт? Данте кардинал Бельтрандо дель Поджетто, ломбардський легат папи ?вана ХХ??, заборонив трактат. А причина заборони полягала ось у чому. Людовика, герцога Баварського, н?мецьк? курфюрсти обрали королем Римським, ? той, супроти вол? тод?шнього папи ?вана, при?хав коронуватися до Рима ? там, порушивши церковн? заборони, свав?льно настановив папою П’?тро делла Корвара, ченця-францисканця, а також п?двищив багатьох церковник?в у кардинальський ? ?пископський сан, по чому новоявлений папа поклав на нього корону. Але право Людовика на владу багаторазово оспорювали, ? тод?, дов?давшись про книгу Данте, в?н ? його прихильники повернули аргументи нашого автора на захист себе ? сво?? влади, п?сля чого книга, мало кому знана, зажила гучно? слави. Та коли Людовик повернувся до Н?меччини, а його присп?шники, особливо з церковник?в, утратили вплив ? були вигнан?, вищеназваний кардинал, вир?шивши, що н?хто йому не спротивиться, оголосив трактат ≪Монарх?я≫ ?ретичним ? в?ддав на публ?чне спалення. Под?бну розправу в?н теж готував решткам автора ? зд?йснив би ??, нав?чно вкривши себе незмивною ганьбою, коли б йому не спротивився П?но делла Тоза, мужн?й ? благородний флорент?йський лицар, який опинився тод? в Болонь?, де все це в?дбувалося, а вкуп? з ним ? мессер Остаджо да Полента, обидва впливов? люди в очах згаданого кардинала. Окр?м цього трактату, Данте скомпонував дв? прекрасн? еклоги у в?дпов?дь на в?рш?, як? присвятив ? над?слав йому маестро Джованн? дель В?рджил?о, про якого вже йшлося. Також в?н написав флорент?йським д?алектом прозовий коментар до трьох розлогих канцон ? неначе нам?рявся супроводити таким же й ус? ?нш?, але чи то передумав, чи то йому забракло часу, проте жодних ?нших коментар?в в?н не залишив, а вже написаний пойменував ≪Учта≫ ? цей маленький тв?р г?дний високо? хвали. Уже незадовго до смерт? в?н написав латинською прозою книжечку п?д заголовком ≪De vulgari eloquentia≫, призначену тим, хто хот?в би вивчити засади в?ршування; судячи з усього, в?н збирався розд?лити ?? на чотири частини, але ? чи смерть перервала його роботу, чи третю ? четверту частину було втрачено ? нин? ?снують лише дв? перш?. Серед великого числа латинських еп?стол нашого коштовного автора декотр? дос? не втратили ?нтересу. Також в?н скомпонував багато розлогих канцон та чимало сонет?в ? балад на теми кохання ? моральност?, коли не л?чити тих, як? в?н з?брав у ≪Новому житт?≫, але не маю нам?ру прид?ляти ?м зараз особливу увагу.
Ось цим роботам, як? я перел?чив, наш найясн?ший автор в?ддавав увесь той час, котрий подужував в?дривати од любовних жал?в, г?рких роздум?в, родинних ? громадських клопот?в, а також од сво?? ворожо? й м?нливо? дол?, ? ц? роботи значно б?льш бажан? Богов? й людям, ан?ж ошуканства, шахрайства, брехн?, грабунки й зради ? звичайн? справи наших сучасник?в, як? прагнуть р?зними шляхами одн??? й то? ж мети, себто досягнення багатства, наче т?льки воно м?стить ус? блага життя, усю його велич, усе блаженство. О дурн? сл?паки, одна коротка мить, в?дд?ливши душу од тл?нного т?ла, перетворить на порох плоди ваших ганебних старань, тод? як час, у чи?х надрах зника? все суще, або взагал? з?тре пам'ять про багат?я, або коли й збереже ненадовго, то лише на б?льше його безчестя. А от ?з нашим поетом цього не станеться, навпаки, його ?м’я, в?дшл?фоване часом, под?бно до клинка, який побував у багатьох боях, дедал? яскрав?ше сяятиме. Отож нехай соб? женеться за марними привидами той, кому це до смаку, йому н?хто не перешкоджатиме, але хай не см?? гудити того, чи? благородн? д?? йому незбагненн?.

XXVII. Стислий виклад попереднього
Я коротко опов?в походження, працю, життя, звича? й твор?ння надзвичайного мужа ? знакомитого поета Данте Ал??’?р?, подеколи в?дступаючи од сво?? теми й зач?паючи ?нш? питання, ? зробив це в м?ру зд?бностей, якими над?лив мене дарувальник ус?х благ. Знаю, що багато ?нших опов?ли б куди майстерн?ше ? глибокодумн?ше, але хто да? все, що ма?, з того б?льше ? не спитають. Я написав, як ум?в; це не кладе печат? мовчання на людей, котр? вважають, що напишуть л?пше, ? якщо я припустився якихось помилок, нехай вони виправлять ?х ? скажуть усю правду про нашого Данте, чого, наск?льки мен? в?домо, дос? н?хто не зробив. Але моя праця ще не доб?гла к?нця. Одн??? сво?? об?цянки, дано? в ц?й книжечц?, я не виконав ? не витлумачив сну, який привид?вся матер? поета, коли вона носила його п?д серцем; оцей-бо сон поясню, як можу й ум?ю, ? на цьому ск?нчу свою опов?дь.

XXVIII. Ще про сон Дантово? матер?
Будучи в тяж?, ця благородна пан? побачила ув? сн?, мовби лежить п?д високим лавровим деревом, б?ля прозорого джерела, ? там народжу? сина, який, утамувавши голод ягодами, що падали з лавра, ? напившись джерельно? води, раптом, як я вже опов?дав, перетворю?ться на дорослого пастиря; цей пастир хоче нарвати лаврового листя, тягнеться по нього, але пада? ? зника? з очей, а на його м?сц? з’явля?ться прекрасний павич. ? тут, приголомшена цим дивом, благородна пан? прокинулася, ? солодкий сон урвався.

ХХ?Х. Пояснення сну
Щоразу, коли природа, виконавиця божо? доброст?, готу?ться створити ще небувале з-пом?ж смертних, усеблагий Господь, котрому ab aeterno [8] однаков? сучасне ? майбутн?, зазвичай посила? нам у сво?й безмовн?й доброт? вид?ння, або знак, або сон, узагал? якесь знамення, аби ми збагнули таким шляхом, що вс?ляке знання йде в?д творця всесв?ту. Пом?ркувавши, кожен зрозум??, що саме таке знамення в?н послав у св?т перед народженням поета, про якого ми вже ст?льки говорили. Але хто сприйняв би в?щий сон ?з б?льшою в?рою та любов’ю, ан?ж та, котра мала стати, точн?ше, вже стала мат?р’ю людини, яко? стосувався цей сон? Зв?сно, н?хто! Отже, ?й було послано вид?ння, а яке ? ясно з попереднього, але потр?бно в нього вдуматися, аби правильно витлумачити господню волю. Благородн?й пан? наснилося, що вона породила на св?т сина, ? справд?, невдовз? в не? народився син. А тепер належить пом?ркувати, що означа? лавр, п?д яким вона буц?мто його народила.
Астрологи й ф?лософи-натурал?сти вважають, що земн? т?ла зароджуються, зростають ?, якщо цьому не перешкоджа? благе ? непоборне божественне провид?ння, ?снують п?д упливом небесних т?л. ?рунтуючись на спостереженнях, ц? вчен? стверджують, що чим вище сто?ть над обр??м небесне т?ло, тим сильн?ший його вплив, ? що людина все життя живе п?д знаком того св?тла, яке стояло вище за ?нш? в годину ?? народження. Тому високий лавр, п?д яким мати Данте буц?мто народила сина, означа?, на мою думку, що за волею неба ця дитина мусила досягти вершин поетично? творчост? й слави, адже лавр, дерево Феба, знамену? ? те, ? те ? недарма, як я вже говорив, поет?в ув?нчують лаврами. Щодо яг?д, як? падали з дерева ? наситили немовля, вони, на м?й погляд, символ?зують поживу, що ?? послало небо для зм?цнення сво?? вол?, про яку щойно ?шлося, ? себто книги в?рш?в ? вм?щен? в них знання, котр? досита наживили або, ?накше кажучи, умудрили нашого Данте. Прозора джерельна вода, яко? в?н буц?мто напився, певне, явля? собою пл?дн? уроки морал? й натурально? ф?лософ??: як джерело б’? з невичерпних земних надр, так ? ц? уроки, що в?дкривають нам причини й насл?дки, ?рунтуються на неспростовних ф?лософських тезах, як? я упод?бнив би до багатих земних надр; ? як шлунок не засвою? ?ж?, котру ми поглинули насухо, так ? розум не здатний сприйняти знань, якщо ?х не вибудувано у строгу систему лог?чних доказ?в. Отож можемо зробити висновок, що Данте перетравлював у шлунку, себто в голов?, ягоди лавра, як? поглинав, себто поез?ю, котру, як уже було сказано, в?н так ретельно вивчав ? запивав ?? джерельною водою, ?накше кажучи ? ф?лософ??ю.
Раптове перетворення Данте на пастиря означа? зверхн?сть його розуму, адже, розвинувшись нечувано швидко, за короткий пром?жок, в?н опанував багато наук, необх?дних, аби стати пастирем, себто давачем ?ж? вс?м, хто ?? потребу?. Кожен зна?, що ? два ?атунки пастир?в: одн? живлять свою паству ?жею т?лесною, ?нш? ? духовною. Т?, хто живлять ?жею т?лесною, сво?ю чергою под?ляються на два ?атунки: по-перше, т?, кого у простор?чч? звемо пастухами, себто люди, як? пасуть стада овець, кор?в та ?ншо? св?йсько? худоби, ?, по-друге, батьки родини, як? годують, обер?гають ? настановляють свою паству ? д?тей, слуг, узагал? тих, кого доручено ?хньому п?клуванню. Духовн? пастир? також под?ляються на два ?атунки: по-перше, на тих, котр? живлять людей словом божим ? прелат?в, пропов?дник?в, священнослужител?в, як? мусять дбати про нест?йк? душ? сво?х п?длеглих; по-друге, на тих, котр? багато знають ?, або читанням книжок, написаних у давн? часи, або компонуванням сво?х власних на теми, ран?ше, на ?хню думку, неясно викладен? або зовс?м непорушен?, осв?чують дух ? розум слухач?в ? читач?в, ? цих людей, у як?й би царин? знань вони не д?яли, зазвичай ?менують ученими. Отаким-то пастирем одразу чи дуже швидко став наш поет. Аби переконатися в цьому, не ма?мо потреби розглядати вс? його прац?, досить лише уважного читання ≪Комед??≫, адже ?? краса ? гарнота так?, що слугують поживою не ?дино чолов?кам, але й ж?нкам, ? нав?ть д?тям, а якнайглибш? думки, убран? в чар?вно-солодку форму, т?шать ? насичують найб?льш п?днесен? розуми, спершу змусивши ?х неабияк попрацювати.
Прагнення Данте нарвати листя з дерева, яке наживило його, означа? вже згадане пристрасне бажання поета бути ув?нчаним лаврами, бажання, викликане лише тим, що це листя мовби засв?дчу? плоди, якими в?н обдарував св?т. За словами його матер?, в?н упав, коли особливо жад?бно тягнувся по листя; це пад?ння ? оте останн? неминуче пад?ння, яке суджене вс?м нам, себто смерть, ? справд?, хто уважно прочитав цю книжку, той зрозум??, що Данте помер саме тод?, коли особливо жадав лаврового в?нка.
Дал? вона опов?дала, що ?? син раптово перетворився на павича, а це можна зрозум?ти як безсмертну славу, котру Данте здобув ус?ма сво?ми твор?ннями, але передус?м ≪Комед??ю≫, чи? властивост? разюче схож? на властивост? павича, ? таке мо? якнайглибше переконання. Ось чотири нев?д’?мн? риси, як? з-пом?ж ?нших особливо вир?зняють павича. Перша ? янгольське оперення, розцяцьковане сотнею очей; друга ? потворн? ноги й безшумна хода; третя ? жахливий для слуху голос, ?, врешт?, четверта ? пахуче м’ясо, яке не псу?ться. Ц? чотири риси притаманн? й ≪Комед??≫, але позаяк мен? тяжко дотримуватися порядку, в якому я щойно перел?чив властивост? павича, то зараз говоритиму про них, не дотримуючись ц??? посл?довност?, й розпочну з к?нця.
Стверджую, що сенс ≪Комед??≫ под?бний до м’яса павича, адже, з якого би погляду не розглядати будь-який узятий навмання уривок поеми ? з морального чи теолог?чного, ? в?н завжди м?стить просту ? непорушну ?стину та, отже, не лише не псу?ться, але чим б?льше проника?мо в нього, тим виразн?ше в?дчува?мо його нетл?нну ? духмяну красу. Я легко м?г би навести численн? приклади на потвердження мо?х сл?в, але це не входить до мого завдання, отож не наведу жодного ? нехай тямущ? люди знайдуть ?х сам?. Т?ло павича вкрите янгольським оперенням; кажу ≪янгольським≫ зовс?м не тому, що знаю, яке оперення мають янголи, ? чи мають узагал?, просто я чув, н?би янголи л?тають, ? погадав, як кожен смертний на мо?му м?сц?, ? коли так, значить, вони пернат?, а оск?льки жоден земний птах не ма? оперення прекрасн?шого ? незвичайн?шого, ан?ж ма? павич, то я виснував, що воно ? янгольське, притому що н?коли б не назвав оперення янгол?в павичевим, адже янгол ? птах значно благородн?ший за павича. Це захопливе оперення, на м?й погляд, означа? надзвичайну красу поеми, в?д ?? першого в?рша до останнього: опис спускання в пекло, самого пекла ? тих, хто мучиться там у р?зних колах; п?дн?мання вгору й опов?дь про чистилище, про каяття ? сл?зн? скарги тих, хто спод?ва?ться на зал?чення до лику святих; сходження в райську оселю й опов?дь про неск?нченне блаженство божих обранц?в ? усе це ? прекрасн?ше, ? незвичайн?ше в?д будь-якого дос? створеного усного чи письмового твор?ння. У ≪Комед??≫ р?вно сто п?сень, як, за твердженням знавц?в, на хвост? павича нал?чу?ться сто очей, ? ц? п?сн? в?дбивають розма?ття тем, порушених у поем?, под?бно до очей, як? в?дбивають численн? барви й предмети зовн?шнього св?ту. Отож т?ло нашого павича д?йсно вкрите янгольським оперенням. Його ноги потворн?, а хода безшумна, ? це теж уповн? в?дпов?да? особливостям поеми, бо як т?ло спира?ться на ноги, так ? prima facie [9] очевидно, що вс?ляке поетичне твор?ння спира?ться на ту мову, котрою його написано, а ?тал?йська народна мова, котра несе на соб? тягар ус?х зчленувань ≪Комед??≫, во?стину потворна пор?вняно з високою й урочистою латиною, котрою писала вся решта поет?в, ?, одначе, б?льше п?дхожа нашим нин?шн?м смакам, ан?ж ?нш? найпишн?ш? мови. Тиха хода павича говорить про смирення, яким повинен бути просотаний тв?р, пойменований таким чином, ? це зрозум?? кожна людина, яка зна?, що означа? слово ≪комед?я≫. Урешт?, я сказав, що голос павича жахлив? для слуху, тимчасом як в?рш? нашого поета, на перший погляд, солодкозвучн?, але якщо вдуматися в ?хн?й пота?мний сенс, то перекона?мося: те, що стосу?ться павича, стосу?ться й поеми. Чий голос звучить страшн?ше в?д голосу поета, коли той, давши прост?р сво?й жорсток?й фантаз??, тавру? злочини живих, або кара? померлих, або гн?вно напада? на схильних в?ддатися пороков?? Н?чий ? н?чий! Сво?ми описами в?н однаково кида? в дрож чеснотливих ? розбива? гр?ховних, тому-то ма?мо право сказати, що його голос ? жахливий. З цього, як з усього, сказаного вище, виплива?, що той, хто за життя був пастирем, по смерт? став павичем, ? що сон, який наснився його люб?й матер?, було послано ?й з вишн?х.
Знаю, що я лише поверхово витлумачив цей сон, але на те ? сво? причини. Насамперед, можливо, мен? просто не до снаги таке завдання; по-друге, нав?ть якби мен? вистачило вм?ння впоратися з ним, мета ц??? книжки зовс?м ?нша; зрештою, коли б ? вм?ння вистачило, ? предмет дозволив, я б однаково обмежився сказаним, аби пот?м теж м?г зробити св?й внесок у тлумачення сну той, кому це б?льше до снаги й до смаку. ? от, сказавши все, що я м?г ? мусив сказати, даю договорити пропущене тим, хто йде мен? на зм?ну.

ХХХ. Висновок
М?й хирлявий човен досягнув гаван?, на яку взяв курс, коли щойно в?д?йшов од берега, ? хоча мандр?вка видалася недовгою, а море було неглибоке ? без бур, мушу виголосити подяку тому, хто послав мен? спок?йне плавання ? наповнював в?трила супутн?м в?тром. ? з ус?м смиренням, з ус??ю в?рою, з ус?м запалом, як? лишень мен? доступн?, хоча знаю ? вони все одно недостатн?, ? на в?чн? в?ки благословляю його ?м’я ? схиляюся перед його всемогутн?стю.

На цьому зак?нчу?ться опов?дь
про походження, життя, працю ? звича?
уславленого мужа Данте Ал??’?р?,
знакомитого флорент?йського поета,
? про твор?ння, як? скомпонував в?н



[1] У Боккаччо ? Piettola, нин? назва цього населеного пункту (на п?вноч? ?тал??) ма? форму Pietole (П’?толе).
[2] У Боккаччо ? Brandizio, нин? назва цього населеного пункту (на п?вдн? ?тал??) ма? форму Brindisi (Бр?нд?з?).
[3] Нин? вважа?ться, що Ов?д?й помер у Тимас? (тепер?шня Констанца, румунський порт на Чорному мор?). Точне м?сце його поховання не в?доме.
[4] На дов?льну тему ? букв. ≪про що завгодно≫ (лат).
[5] Припов?дь - алегор?я.
[6] Початок восьмо? п?сн? ≪Пекла≫. Переклав Максим Стр?ха.
[7] Кан?ранде ? делла Скала (1291?1329) ? синьйор Верони. Знавець ? покровитель мистецтв. Найвидатн?ший представник г?бел?нського роду Скал??ер?в.
[8] Одв?чно (лат.).
[9] На перший погляд (лат.).